— Єдина реальність — це боротьба. Боротьба з тими за цих. Решта все проти цього не варте виїденого яйця. Коли вже тобі випало таке свято…
Він не доказав, певно, вважаючи, що нема сенсу переконувати в очевидному. З видимим зусиллям відірвався від карти.
— Ви показали непогані тактичні здібності. Кмітливість, оперативність, рішучість. Центр вирішив довірити вам ділянку повстання у районі Річкової, там уже зібрано загін. Ми повідомили туди про вас. Вирушайте, командуйте. Гадаю, це справжнє діло.
— Але ж я…
Він потис мені руку і взяв трубку телефону. Вбіг Ліно, з ним ще двоє, вони потягли Діна до вікна, тицяючи пальцями в нову заграву. Палали склади. Ще люди — зв’язкові, ополченці, поранені… Ледве я вийшов до ліфту, як поводатар трохи не бігцем потягнув мене до дверей, потім на мотоциклі — по нічному затемненому місту, серед стрілянини й пожеж, остерігаючись сліпої міни…
Я кинув ручку на стіл.
— А якщо я не погоджусь?
Нестор усе ще всміхався, він вважав, що це якийсь неврастенічний жарт, викликаний перенапруженням.
— Я не хочу повертатись.
І поки я це казав, всього мене знов пойняла тривога й неспокій, але тепер уже не за себе.
— Танки, танки з жабами!
— Що?
Можливо, він подумав, що я схибнувся, але тепер мені це було байдуже.
— Швидше варіатор! Я мушу негайно повернутися! Нестор уже зрозумів і зразу ніби згас.
— Спокійно. Ми ще тримаємо лінію аж до моменту підпису вашої дружини.
— К бісу дружину. Ви часом не маєте… протитанкових набоїв?
Судовий урядовець холодно дивився на мене.
З потерпілого, з жертви великого почуття, я у нього на очах перевтілювався у відщепенця, що знайшов своє покликання в чужій кривавій колотнечі. Але ця битва тепер не може бути для мене чужою…
— Ну чого ви стоїте? Я маю на це право, ви самі так казали!
— Все правильно. Але врахуйте — ця ваша ухвала остаточна. Більше не буде ніяких можливостей вибору. Повернення теж відпадає. — Він усе барився. — Я так зрозумів, вас там можуть уколошкати будь-якої миті?
ebooksa