— Тоді скажи, що це.
— Ось що. — Узявшись за край мого корсажа, Метью легко розідрав його навпіл.
А потім розв’язав мотузочку моєї сорочки, оголив мені груди і провів пальцем по голубій жилці вени, що на них виступила, і далі — по складках моєї білизни.
— Кожен день мого життя — це битва за самовладання. Я борюся з моїм гнівом та нудотою, яка приходить після нього. Я б’юся з моїм почуттям голоду та спраги, бо я вважаю, що не маю права брати кров інших створінь — навіть тварин, хоча це зносити легше, аніж брати кров у тих, кого ти потім одного дня можеш зустріти на вулиці. — Він підняв очі й зустрівся зі мною поглядом. І я перебуваю в стані перманентної війни з самим собою через оте невимовне бажання володіти твоїм тілом і душею у такий спосіб, який є недоступним й незбагненним для будь-якої теплокровної істоти.
— Так ти хочеш моєї крові? — прошепотіла я, раптом все збагнувши. — Значить, ти брехав мені.
— Я брехав самому собі.
— Я ж казала тобі — і не раз, що ти можеш мати її, — відказала я. Я вхопила сорочку і стягнула її іще нижче. Нагнувши голову, я оголила ключицю. — Візьми. Мені байдуже. Я просто хочу, щоб ти завжди був зі мною, — сказала я, стримуючи ридання.
— Ти — моя пара. Я ніколи з власної волі не візьму кров із твоєї шиї, — заперечив Метью, холодними пальцями натягаючи сорочку назад. — Коли я зробив це в Медісоні, то тільки через те, що був надто слабкий і не міг себе контролювати.
— А чим тобі не подобається моя шия? — збентежено спитала я.
— Вампіри кусають у шию лише чужинців та підлеглих. Але не коханців. І тим паче свою пару.
— Домінування, — сказала я, пригадуючи нашу попередню розмову про вампірів, кров та секс — і харчування. Значить, укуси в шию отримують здебільшого люди. Виходить, що в легендах про вампірів є зерно істини.
— Свою пару вампіри кусають отут, — сказав Метью, — біля серця. — І притиснувся губами до моєї голої полоті поверх краю сорочки. Саме там він поцілував мене в нашу шлюбну ніч, коли емоції переповнювали його.
— А мені здавалося, що ти хотів поцілувати мене там просто через звичайну пристрасть, — сказала я.
— Немає нічого простого й звичайного у бажанні вампіра брати кров саме з цієї вени. — Він опустив свій рот на сантиметр до блакитної жилки і знову притиснувся до мене губами.
— Але якщо справа не у харчуванні й не в домінуванні, тоді в чім?
— У чесності. — Коли очі Метью зустрілися з моїми, в них і досі було більше чорного кольору, аніж зеленого. — У вампірів надто багато таємниць, щоб завжди бути чесними. Ми ніколи не ділимося всіма ними словесно, і більшість цих таємниць є надто складними, щоб мати якийсь чіткий сенс, хоч як не намагайся його висловити. До того ж, у моєму світі існують заборони на розкриття таємниць.
— Можеш мені про це не нагадувати. Я вже багато разів про це чула.
— Пити кров свого коханця чи коханої означає, що ховати вже немає чого. — Метью уставився на мої груди і знову торкнувся вени кінчиком пальця. — Ми називаємо оцю вену серцевою. Кров у цьому місці — найсмачніша. Тут отримуєш відчуття повного володіння й повної приналежності, але це вимагає також повного самовладання, повного контролю над собою, інакше тебе поглине хвиля емоцій, які породжуються в результаті, — сказав він сумним голосом.
— А ти не впевнений у своїй здатності контролювати себе, бо боїшся отої жаги крові.
— Ти бачила мене, коли вона повністю заволодіває мною. Поштовх цій жазі дає інстинкт панувати й оберігати. А хто, як не я, становить для тебе найбільшу загрозу?
ebooksa