— Звісно, — пробурмотів Метью, один до одного імітуючи інтонацію своєї матері.
І повільно поплентався вслід за юрмою.
— Є одна річ, яку я замовив спеціально. А отець Йоганн допоміг роздобути той скарб. — Рудольф окинув поглядом кімнату, але Пісторіуса ніде не було видно. — А куди він подівся, сеньйоре Страда?
— Я не бачив його відтоді, як ми пішли з Великої зали, ваша величносте, — відповів Страда.
— Ти! — ткнув Рудольф пальцем на якогось слугу. — Піди й знайди його! — Слуга негайно кинувся виконувати наказ. Імператор узяв себе в руки і знову зосередив свою увагу на химерному предметі, що лежав перед нами. Він скидався на грубо вирізаного з дерева голого чоловіка. — Це, Ля Діосо, знаменитий корінь з Еппендорфа. Сторіччя тому одна жінка поцупила з церкви освячений хліб і посадила його у себе при світлі повного місяця, щоб підвищити родючість свого городу. А наступного ранку в неї на грядці виросла гігантська капустина.
— Капустина виросла з освяченого хліба? — Або щось явно було не так в перекладі, або я нічого не тямила в християнській євхаристії. Дерево Діани, arbor Dianæ, то одне, а arbour brassicæ — то є зовсім інше.
— Так. То було чудо. А коли ту капустину викопали, виявилося, що корінь її нагадує тіло Христове. — Рудольф подав експонат мені. Він мав маленьку золоту діадему з перлинами. Цю діадему, наскільки можна було зрозуміти, додали пізніше.
— Ти диви, як гарно, — сказала я, вдаючи, що мені дійсно цікаво.
— Частково мені хотілося показати його вам тому, що цей експонат дещо нагадує одну з ілюстрацій в тій книзі, яку ви попросили мене показати вам. Приведіть Едварда, Оттавіо.
Увійшов Едвард Келлі, притискаючи книгу до своїх грудей.
Я відразу ж її упізнала. Книга ще була на протилежному боці кімнати, а все тіло моє вже свербіло й поколювало. Міць манускрипту відчувалася майже фізично — і значно сильніше, аніж того вересневого вечора в Бодлійській бібліотеці, коли моє життя змінилося назавжди.
Переді мною був манукрипт Ешмол — іще до того, як він потрапив до самого Еліаса Ешмола і до того, як зник.
— Ви посидите тут зі мною, і ми разом проглянемо цю книгу, сказав Рудольф, жестом показавши на стіл і два стільці, інтимно розставлені тет-а-тет. — Дай мені книгу, Едварде. — Рудольф простягнув руку, і Келлі неохоче вклав у неї манускрипт.
Я стрельнула на Метью запитальним поглядом. А що, коли книга почне світитися, як це вже трапилося в Бодлійській бібліотеці, або почне поводитися якимось іншим химерним чином? І що, як я не зможу зупинити свій розум, і він почне блукати книгою та її таємницями? У цей момент викид магії матиме катастрофічні наслідки.
«Саме тому ми і прийшли сюди», — сказав мені його впевнений кивок головою.
Я сіла біля імператора, а Страда тим часом завів придворних до кімнати, щоб продемонструвати їм ріг єдинорога. А Метью стиха підійшов ближче. Я прикипіла поглядом до книги перед собою, не сміючи повірити, що настала мить, коли я побачу Ешмол-782 цілим і неушкодженим.
— Ну як? — строго запитав Рудольф. — Ви збираєтеся розкривати книгу?
— Аякже, — сказала я, підсовуючи манускрипт поближче. Його сторінки не випромінювали райдужного світіння. Для порівняння відчуттів, я поклала руку на обкладинку так само, як і тоді, коли вперше дістала Ешмол-782 зі сховища. Тоді він зітхнув, упізнавши мене, неначе довго чекав моєї появи. Але цього разу книга лежала нерухомо.
Я перегорнула обтягнуту шкірою дощечку обкладинки, за якою виявився чистий пергаментний аркуш. Моя пам’ять швидко зобразила перед очима те, що я побачила кілька місяців тому. То був аркуш, на якому Ешмол та мій батько напишуть одного дня назву цієї книги.
Я перегорнула сторінку, і мене охопило те саме відчуття моторошного тягаря. Коли ж сторінка повністю лягла на другий бік, я аж охнула.