Це відкриття розбурхало науково-історичні кола. Упродовж сторіч вважалося, що заслуга створення телескопа належить італійському математику Галілео Галілею, який запозичив технологію примітивного телескопа у голандців.
«Книги з історії доведеться переписати, — заявив Картер. — Томас Гарріот прочитав працю Джамбатиста де ля Порта «Магія Природи» і зацікавився тим, як крізь вигнуту й увігнуту лінзи можна побачити і далекі, і близькі предмети у чіткішому й збільшеному вигляді».
Унесок Томаса Гарріота в царину астрономії пройшов непоміченим частково через те, що він не публікував свої праці, воліючи натомість ділитися своїми відкриттями з тісним колом друзів відомих як група «Школа ночі». Завдяки покровительству Волтера Рейлі та Генрі Персі, «чудесного герцога» Нортумберлендського, Гарріот не знав скрути у фінансах і тому вільно міг займатися своїми дослідженнями.
Цей телескоп був знайдений паном І. П. Ріделлом разом зі скринькою, що містила деякі папери, написані почерком Томаса Гарріота, і з вишуканою мишоловкою, яку також, згідно з написом на ній, виготував Ніколас Вален. Пан Ріделл ремонтував дзвони церкви Святого Михайла, біля Алнвіку, родинного маєтку Персі, коли надзвичайно сильний порив вітру зірвав зі стіни вицвілий гобелен із зображенням Святої Маргарити, вбиваючої дракона, а під тим гобеленом виявилася схованка з вищезгаданою скринькою.
«Це — надзвичайна рідкість, що прилади того історичного періоду несуть на собі так багато ідентифікуючих ознак», — пояснив репортерам доктор Картер, показуючи вигравірувану на телескопі дату, яка підтверджує, що цей прилад був виготовлений близько 1591 року. «Ми у великому боргу перед Ніколасом Валеном, який збагнув, що це важлива віха в історії наукового приладдя і вжив незвичних для того часу заходів, щоб засвідчити походження телескопа та його справжність».
— Вони відмовляються продати його, — сказав Маркус, картинно з’являючись на порозі. Він прихилився до одвірка, схрестив руки й ноги і став дуже схожим на Метью. — Я розмовляв з усіма — від представників алнвікської церкви і герцога Нортумберлендського до єпископа Ньюкаслського. Вони не збираються віддавати телескоп попри те, що я запропонував їм суму, що дорівнює бюджету середньостатистичної африканської країни. Утім, наскільки я можу судити, мені таки вдалося переконати їх продати мені мишоловку.
— Та про це вже увесь світ знає, — відказала Ізабо. — Навіть «Ле Монд» помістила про це статтю.
— Нам треба було докласти більше зусиль, щоб засунути цю історію під килим. Бо таким чином відьми та їхні союзники можуть роздобути життєво важливу інформацію, — зауважив Маркус. Дедалі більша кількість тих, що зібралися у стінах маєтку Сеп-Тур, починала перейматися тим, що може утнути Конгрегація, якщо дізнається про точне місцеперебування Діани та Метью.
— А що думає з цього приводу Феба? — спитала Ізабо. Їй відразу ж сподобалася ця молода теплокровна дівчина з твердим характером та м’якими манерами.
Обличчя Маркуса пом’якшало. На ньому знову з’явився той вираз, який, зазвичай, був на ньому до того, як Метью вирушив у минуле: вираз радості й безтурботності.
— Вона думає, що поки що рано судити, якої шкоди завдало знайдення телескопу.
— Розумна дівчина, — з посмішкою сказала Ізабо.
— І готовий на все, щоб… — почав був Маркус, розпаляючись, але раптом замовк. — Я кохаю її, grand-mère.
— Звісно, кохаєш. І вона тебе теж кохає. — Після травневих подій Маркусу захотілося, щоб Феба побула з рештою родини, і тому привіз її до Сеп-Тура погостювати. Вони були нерозлучні. А Феба, зустрівши чималеньке товариство демонів, відьом та вампірів, які тимчасово там поселилися, продемонструвала неабияке розуміння і тактовність. Навіть якщо дівчина й здивувалася, що в цьому світі, крім людей, живуть й інші створіння, вона все одно цього не показала.
За останні місяці кількість членів Маркусових Таємних зібрань значно зросла. Міріам, асистентка Метью, тепер стала постійно проживати в шато, так само, як і донька Філіпа, Верен, та її чоловік Ернст. Гелоуглас, невгамовний онук Ізабо, страшенно всіх здивував, застрягши в маєтку на цілих шість тижнів. І навіть зараз не виявляв ознак того, що збирається від’їжджати. Софі Норман та Натаніель Вільсон відсвяткували появу на світ доньки Маргарет, яка народилася під дахом замку Ізабо, і тепер крихітка мала в шато владу, яка поступалася своїм рангом лише матріарху роду де Клермонів. Тепер, коли її онука жила в Сеп-Турі, мати Натаніель, Агата, приїздила і від’їздила без попередження, як і найліпший приятель Метью — Геміш. Навіть Болдвін — і той інколи ненадовго заскакував.
За все своє довге життя Ізабо іще ніколи не доводилося бути господинею такого великого й гамірливого господарства.
— А де Сара? — спитав Маркус, настроюючись на хвилю метушливої активності, яка панувала довкола. — Щось я її не чую.
— Вона — у Круглій вежі. — Ізабо обвела своїм гострим нігтем по краю газетної статті й акуратно витягнула її з її друкованого довкілля. — Із нею трохи побули Софі та Маргарет. Софі каже, що Сара сидить на варті й пильнує.
— Пильнує що? Кого? А що сталося таке, про що я іще не знаю? — випалив Маркус, хапаючи газету. Того ранку він прочитав їх усі, відстежуючи малопомітні порухи грошей та влади відповідно до методу, винайденого Натаніелем. Згідно з цим методом, цю інформацію можна було виокремлювати й аналізувати таким чином, щоб бути краще готовими до потенційних кроків Конгрегації. Світ без Феби був немислимий, але Натаніель теж став майже так само незамінним. — Цей чортів телескоп може перетворитися на серйозну проблему. Спинним мозком відчуваю. Усе, що треба Конгрегації, — це відьма, що подорожує в часі, та оця газетна історія. І вони матимуть на руках усе необхідне, щоб повернутися в минуле й знайти мого батька.
— Твій батько там надовго не затримається, якщо він і досі там перебуває взагалі.
ebooksa