— Тома? Та він же іще хлопчик! — заперечила я.
— Той хлопчик пообіцяв стати межи тобою та твоїми ворогами. Ти не помітила, часом, що він стискав у своїх руках? Роздимальні міхи з комори. Їхнє металеве вістря Тома перетворив на зброю. Якби ти не вбила Шамп’є, він за першої ж нагоди загородив би той гостряк йому в спину.
— Ми ж не тварини, а цивілізовані створіння, — заперечила я. — Мусимо обговорювати наші розбіжності й залагоджувати їх без кровопролиття.
— Колись мені довелося сидіти за столом і розмовляти три години з одним чоловіком — із королем. Не сумніваюся, що ти й багато інших визнали б його цивілізованою істотою. А наприкінці нашої розмови він наказав послати на смерть тисячі чоловіків, жінок та дітей. Слова вбивають так само, як і мечі.
— Вона не звикла до наших традицій, Філіпе, — попередив батька Метью.
— Тоді їй доведеться звикати. Час дипломатії минув. — Філіп жодного разу не підвищив голосу, жодного разу йому не зрадила його звична рівновага. Метью мав свої «телси», ознаки, за якими можна було судити про його внутрішній стан, але його батько ховав свої емоції набагато глибше.
— Годі обговорення. Настане субота, і ви з Метью повінчаєтеся. Через те, що ти — моя донька і по імені, і по крові, ти підеш під вінець не лише як добра християнка, а й так, щоб вшанувати моїх предків та їхніх богів. Це твій останній шанс сказати «ні», Діано. Якщо ти передумала і більше не хочеш Метью та життя і смерті, які визначатимуться фактом твого одруження з ним, я безпечно переправлю тебе назад до Англії.
Метью відсунув мене від себе. Не набагато, лише на кілька дюймів, але це був символічний і промовистий крок. Навіть зараз він давав мені право вибору, хоча сам уже давно його зробив. І я свій давно уже зробила.
— Ти одружишся зі мною, Метью? — То було цілком слушне запитання, зважаючи на те, що я стала вбивцею.
Філіп удавано зайшовся кашлем.
— Так, Діано. Я одружуся з тобою. Я вже це зробив, але радо зроблю іще раз, щоб втішити тебе.
— Ти вже втішив мене першого разу. А це стане втіхою для твого батька. — Я насилу змушувала себе думати про заміжжя, коли ноги мої й досі тремтіли, а на підлозі виднілася кров.
— Значить, ми всі згодні. Відведи Діану до її кімнати. І краще, нехай вона там і залишається, допоки ми не пересвідчимося, що поблизу не шастають приятелі Шамп’є. — На виході з кімнати Філіп зупинився. — Ти знайшов собі жінку, варту тебе самого, Маттеусе, а хоробрості й твердості характеру їй не позичати.
— Я знаю, — сказав Метью, беручи мене за руку.
— Мусиш знати іще одне: ви варті один одного. Киньте тужити за вашими життями. Починайте жити.
Весілля, яке запланував для нас Філіп, мало тривати три дні. Із п’ятниці до неділі вся челядь шато, селяни та всі-всі на багато миль довкола мали розважатися і веселитися, за словами Філіпа, на «маленькому родинному святі».
— У нас вже досить давно не було весілля, а зима — така безрадісна пора року! Ми заборгували селянам веселощі, — сказав Філіп, відмахуючись від наших заперечень. Шеф також розсердився, коли Метью обережно натякнув йому, що навряд чи можна похапцем влаштовувати три свята підряд, коли їстівних припасів лишилося обмаль, та ще тоді, коли християни проявляли стриманість у їжі та питві. «Ага, ви ще приплетіть сюди війну та передріздвяний піст», — пирхнув Шеф. На його думку, все це не було достатньо поважною причиною не влаштовувати забаву.
Усі у домі метушилися, ніхто не потребував нашої допомоги, тож ми з Метью залишилися у розпорядженні самих себе.
— А що ж передбачає ця весільна церемонія? — поцікавилася я, коли ми лежали перед каміном у бібліотеці. На мені був весільний подарунок Метью: одна з його сорочок, що сягала мені до колін, і його старі панчохи. Кожна халява цих панчіх була розірвана по верхньому внутрішньому шву, і коли Метью зшив халяви докупи, то вийшло щось віддалено схоже на гамаші — за винятком талії та спандексу. Компенсувати відсутність останнього частково вдалося з допомогою обривку старої упряжі, з якого нам вдалося витворити щось на кшталт шкіряного паска. Це була найзручніша одіж, яку мені довелося носити з часу Гелловіну, і Метью, якому останнім часом рідко випадало бачити мої ноги, очей з них не зводив.
— Поняття не маю, mon ceure. Мені ніколи раніше не доводилося бувати на древньогрецьких весіллях, — сказав Метью, проводячи пальцем по заглибленню з протилежного боку мого коліна.
ebooksa