І се був початок.
Та не в’язався світ із тьмою, і вмирало першожиття.
І тоді деякий світ став тьмою, а тьма світом.
І з них стало друге життя.
А друге життя було смерть»
До чительника
Текст, приведений нижче, є нічим іншим, як жахалкою, розказаною вашим покірним слугою в ніч на Івана Купала 6–7 липня 200… року коло ватри на околиці села Карабутове Конотопського району Сумської області після дванадцятої години і аж до ранку. Слухачами моїми були мої ж шкільні товариші — учні, певне, 10–11 класу на ту пору, якщо я не помиляюся, звичайно. Варто лише додати, що як ви явите таку ласку дочитати сей текст до кінця, то неодмінно зможете причислити й себе до тії юрби парубків та дівчат коло вогнища у полуночних сутінках, між іще подекуди мальовничої північноукраїнської природи.
«…і виходив Христос сміятися до Іллі і був Господь»
Заспів
Зараз от боку оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе — усе забияли, не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, костели палили, обваліовали, ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил.
На початку травня під Жовтими Водами вбивали.
І був там гріх масовий, у всій своїй суті об’ємніший за будь-які проповіді чи сповіді перед Cвятим Таїнством причастя у будь-якому ж із соборів всії неньки-України од храму великомучениці Тетяни до самої Софії Золотоверхої, де дзвони торкають небес.
А чи ж дзвеніли дзвони ті під Жовтими Водами, в степу, між стогону зранених та ляскоту шабель теї години?
Дзвеніли добряче, панове.
Дзвеніли ті дзвони…
А бій же чувся тупотом, ударами по живому і мертвому м’ясу, матюками та хриплими одкровеннями чиїхось вуст між самі хмари:
— Діва Марія, Спаси!
і
— Діва Марія, Спаси!
Івана Остаповича Виговського тягли двоє попід руки, що були добряче туго зв’язані, з одного осередку оточення кудись у тил, а там, на передньому краї, шуміло та ревіло безудержне море скорботи, і вже колишній польський вояка ще силкувався вслухатися в той ґвалт, аби почути якісь, може, вказівки колишніх же своїх командирів.
ebooksa