— З ним сталося щось жахливе. Він повернувся страшенно роздратований, і я просто не знаю, що робити.
Джулія розповіла про свою розмову з Роджером, випустивши дві-три деталі, про які, на її думку, незручно було згадувати, але загалом її переказ був досить-таки повний.
— І найтрагічніше в цій історії, що він абсолютно позбавлений почуття гумору, — закінчила вона.
— Ну що ж тут дивного, адже йому тільки вісімнадцять років.
— Коли він заговорив, я страшенно розгубилася і не знала, що робити. Почувала себе точнісінько, як Валаам, коли його ослиця раптом завела світську розмову.
Джулія весело глянула на Чарлза, але той навіть не усміхнувся. Здавалось, її дотеп зовсім не розсмішив його.
— Просто не знаю, де він набрався таких думок. Важко припустити, що він сам вигадав усі ці нісенітниці.
— А що, як його ровесники мислять усе ж таки трохи більше, ніж ми, дорослі, це собі уявляємо? Ідеться ж бо про духовне змужніння, а наслідки цього процесу часом бувають дуже несподівані.
— Особливо прикро мене вразила. Роджерова нещирість: всі ці роки він ховав ті думки в собі й ні разу навіть не прохопився про них! Коли він говорив, мені весь час здавалося, що він звинувачує мене. — Джулія всміхнулася. — Правду кажучи, коли я слухала його, то почувала себе точнісінько, як мати Гамлета. Цікаво, чи могла б я зараз зіграти Гамлета? — запитала вона без ніякої паузи.
— А роль Гертруди хіба гірша?
Джулія щиро зареготала.
— Не будьте дурнем, Чарлзе. Королеву я б не грала нізащо. А от Гамлета зіграла б.
— А ви вважаєте, що жінка може грати цю роль?
— Місіс Сіддонс грала її, і Сара Бернар теж. Це була б вершина моєї кар’єри… Звичайно, в цій ролі є своя трудність — білий вірш.
— Деякі актори декламують білий вірш так, що його не відрізниш од прози, — сказав Чарлз.
— І все ж таки це не одне й те саме, правда ж?
— Ви що, посварилися з Роджером?
Джулію здивувало, що Чарлз так несподівано знову повернувся до цієї теми, але вона відповіла усміхаючись:
— Зовсім ні. Я розмовляла з ним дуже спокійно.
— Нелегко зберігати спокій, вислуховуючи абсурдні сентенції; юнаки часто кажуть нам, що два плюс два дорівнює чотирьом з таким виглядом, наче нам це досі й на думку не спадало, і вони розчаровуються, коли ми не поділяємо їхнього подиву з того, що курка, виявляється, несе яйця. В їхніх гучних фразах і штучному ентузіазмі багато дурниць, але не все те, що вони кажуть, — нісенітниці. До них треба ставитися чуйно, треба весь час терпляче намагатися зрозуміти їх. Слід завжди пам’ятати, скільки нам доводиться забувати й чого навчатися, коли ми робимо свої перші самостійні кроки в житті. Дуже важко відмовлятися од своїх ідеалів, і які ж гіркі оті пілюлі буденних істин! Духовні конфлікти на порозі зрілості звичайно бувають дуже гострі, і тут нічим не допоможеш.