– Ух, яка ж лінь, правдива українська!
– Ви не знаєте, – обізвалась я в його обороні, – який він життям утомлений!
– То нехай умирає! Чи чується гідним знищення?
– Може, він лиш став такий отяжілий, – відповіла я напівіронічно, напівзадумливо.
– Ах ви! У вас є завсігди щось ідеалізуюче на устах, однак я думаю щось інше. Він вступає в той вік, у котрім і ум любить супокій. В тім віку попускається трохи в одушевленні для інтересів загальних, а замість них кладеться більше ваги на інтереси особисті.
– Він не з тих, Оксано!
– Ви чудні, Наталко; впрочім, чи він має щось таке за собою, що було би запорукою і за його характер?
– Він сам є мені запорукою. Горе нашого народу йому не байдуже. То багата натура, котра вірить в інші вимоги життя, як…
– В ідеальні? – докінчила молода жінка саркастично.
– Ви глумитесь! – відповіла я дразливо (я хотіла, помимо своїх особистих почувань до нього, бути в осуді його характеру і здібностей цілком об"єктивною). – Але він чоловік такий, що округ нього можуть і душі других кристалізуватися!
Вона звернула свої великі темні очі допитливо на мене.
– Ви говорите цілком так, Наталко, як би ваша душа «кристалізувалася» також округ нього… Прошу вас… чи він ваш «бог»?
Я спаленіла сильно, і мої уста здригнулися гордо.
– Оксано!
Вона подала мені руку.
– Nichts für ungut[87] – сказала, приязно усміхаючись. – Я забула, що вашим «богом» то література!
– Справді так!
– Це мертвий бог! Але прошу вас, коли будете писати вашу повість, то опишіть там мужчин з тими прикметами, які тепер у них перемагають. Це було би дуже інтересно довідатися, як душі деяких других істот, котрі, наприклад, мріють про «вищого чоловіка», є непорочні, мов голуби, є переповнені «незаспокоєною жадобою за чистотою», одним словом, є ніжні, ідеальні створіння, – отже, в який спосіб душі таких других істот кристалізуються округ мужчин з прикметами, які нині у них перемагають!
Я сміялася.
– Я це напишу, Оксано, напишу.
ebooksa