– Коли не помиляюся, то ви хочете писати з нашої верстви.
– Так.
– Тим ліпше. Тут знаходяться знамениті екземпляри!
– Може.
– Чому «може»? Пригадайте собі з ласки своєї вечірок професорів у панства С і не забудьте характеристичних прикмет його, як: множество пляшок пива, багато їди, багато сигарового диму, груба ненависть до всього, що «не своє», і політика. Проміж те зігріті сонливі лиця жінок і так звана німецька «Gemütlichkeit»[88].
Я мовчала.
– Окрім того, не забувайте і своїх тодішніх приватних чувств, про котрі говорили ви мені самі по тім вечірку! А тепер, добраніч вам, Наталко! Завтра відвідаю madame Stael[89] (так звала вона деколи пані Марко).
«Чи вона не противорічить собі? – думала я. – Раз каже, що лише той має вартість, що сконсумував[90] таку і таку силу книжок, а другий раз у неї лише етичний елемент є такий, що робить з чоловіка «вищого чоловіка». Коли чоловік є лиш «рівний, як лінія», «простокутний», тоді подобає якраз на сонячний промінь, котрий озолочує все, на що лиш упаде…
Марко її ідеал. Марко безблудний, характерний, всюди й у всім «Марко»! Ні, це чисте диво, що вона не згадувала мені нині знов про нього! Вона завзялася на мене пригадувати мені його раз по раз, а тим часом я тону у всякій праці, щоб про нікого не думати, не піддаватися жодному впливові і бути духом свобідною, мов орел під ясним небом.
Чому сумнівається в щирості Орядина, знаючи його лиш з виду? Я майже погорджую ним, бо зобидив мою гордість, однак вірю про те все в щирість його патріотичних чувств, у його співчуття до людського терпіння, в його пишні здібності, в якусь вроджену інтелігенцію в його і в те, що він вийде на славу своєму народові. Ах, він гордий, і та гордість не допустить його ніколи до якого-небудь упадку. Вона песимістка, нудить світом і мірить все мірилом суб"єктивізму».
. . .…..
Вернувши додому, застала я на своїм столі лист.
Це були освідчини о мою руку і походили від одного вдівця, що бачив мене в житті разів два і не говорив зі мною більше, як десять слів. Він був батьком п"ятьох дітей, посідав «дім» і був «ц.-к. урядником».
Лист дрижав у моїй руці під час читання. Опісля зім"яла я його в пилку[91] і шпурнула далеко від себе, при чім лихий усміх заграв на моїх устах.
Ніколи не був би женився вдруге, якби не був побачив мене!
О, яка ж іронія долі!
Якесь чувство ненависті і обриди обгорнуло мене нараз супроти всіх мужчин, і ніколи не відчувала я так виразно, як в цій хвилі, які байдужі мені всі мужчини. Всі! Це слово говорила я собі майже з поспіхом, щоби в те почуття не вмішалося якесь інше поняття. Коли б вони знали, скільки займається ними жінка, що пізнала раз високі ідеї і полюбила їх, соромились би своєї зарозумілості…
Сівши при столі, я сперла голову в долоні і задумалася.
Якась мізерна порожнеча обняла мене, і я відчула, що моє положення в житті дуже глупе і без смислу. Як же ж відносилися до мене люди – от хоч би і знайомі «моєї» верстви? Інтелігенцією переросла я їх геть-геть далеко, і до них вертати назад духом було мені неможливо; а одним замахом станути їм поруч мене – було їм неможливо. І тому, що вони (їх була більшість) не могли станути на моїй степені, мусила я до них знижатися, іншими словами: мої обставини змушували мене підлягати їм. Далі і я не була «жінка» якого там небудь мужчини і не представляла тому жодної «вартості». А що найважніше – я не мала жодного маєтку.
Скільки спин гнулось би переді мною, коли б я мала маєток!
ebooksa