– Нічого.
– Вона не дурна.
– Ні, але й не розумна!
– Ну, так.
– Але зате яка ж гарна і принадна.
– Так, але й другі є гарні і принадні, а вона яка ж неінтелігентна!
Я мовчала.
– Хоч те, що говорила про фіалки, правда.
– Правда, Оксано, але й вона не ступає тою дорогою, що веде до щастя.
Молода жінка підвела очі і поглянула спокійно на мене.
– Котра дорога веде до щастя? – спитала.
Я здвигнула плечима.
– Того не знаю! Але прецінь мусить якась дорога вести до щастя; дорога любові, – додала я насмішливо.
– Думаєте? Може…
Трохи згодом і понурившись знов у гафт, додала:
– Вони підуть також дорогою «любові». Ви завважали, як вони відразу порозумілися?
– Ах, так! – відповіла я. – Але він прецінь не може її поважати!
– О, мужчини люблять і без поважання; впрочім, вона й не жадає чого іншого, як «любові». Пощо цілувалася вона з вами? Я була би її трутила від себе. Ходіть сюди, нехай зберу поцілуєм назад те трійло, що вона зложила своїм фарисейським поцілуєм на ваші чисті уста, і не давайтеся їй ніколи цілувати!
Я схилилася удруге, і наші уста злучилися довгим щирим поцілуєм.
– Тепер був би… була би пані Марко з мене задоволена, – прошептала більше для себе, а відтак сказала вголос: – Ви не замітили, стріляла за вами очима і за ним, чи він споглядає зчаста на вас. Але і він, Наталко, і він не подобається мені.
ebooksa