Цей лаконічний запис не може дати жодного уявлення про наш захват, про те, як ми обіймалися й сміялися під сонцем. Це була типова торговельна синя фінікійська намистина, і я затиснув крихітну скляну кульку в руці.
– Я хотів би запхати цю кульку їм у зад, – пригрозив я, звичайно, маючи на увазі своїх критиків.
– Якщо їхні зади так само вузькі, як і їхні мізки, Бене любий, то тебе чекає нелегка робота.
Я поколупався в землі маленькою киркою і через п’ятнадцять хвилин зробив нове відкриття – обпалений уламок кістки.
– Людська? – запитала Саллі.
– Можливо, – відповів я. – Шийка людського стегна, а саме стегно згоріло у вогні.
– Канібалізм? Кремація? – почала гадати Саллі.
– Ти надто поспішаєш із висновками, – сказав я.
– А що тоді думаєш ти? – з викликом запитала вона.
Я довго мовчав, а тоді нарешті зробив припущення:
– Я думаю, що в цей період Місячне місто було взяте штурмом і спалене, його жителі перебиті, мури розвалені, а будинки стерті з лиця землі.
Саллі тихо присвиснула, поглянувши на мене з насмішкуватим подивом.
– Зробити такий висновок на підставі однієї крихітної намистини та уламка кістки – подібної фантазії світ, либонь, ще не знав!
Того вечора на крикливі розпитування Ларкіна я відповів:
– Дякую, Пітере. У нас усе гаразд. Ні, нам нічого не треба. Атож, не треба. Будь ласка, перекажіть містерові Стервесанту, що в нас немає ніяких змін і повідомити йому щось нове ми не можемо.
Я вимкнув рацію й уникнув погляду Саллі.
– Не дивно, що ти на мене не дивишся, – суворо сказала вона. – Після такої нахабної брехні людина не може не почувати себе винною.
– Ти ж сама сказала, що одна крихітна намистина й одна обгоріла кістка ні про що не свідчать.
ebooksa