Пригоди Гекльберрі Фінна

22
18
20
22
24
26
28
30

А потім Том знову завів своєї, давайте, мовляв, якоїсь ночі дамо звідси драла та всі разом, утрьох, переодягнемося й подамося у мандри до індіанської території шукати пригод серед індіанців, так ото тижнів на два або й на місяць. Ну, звісно, я погодився, але сказав, що в мене грошей немає на індіанський одяг, а з дому я навряд чи одержу, бо татусь, певно, вже вернувся, забрав усі мої гроші в судді Тетчера та й пропив їх.

— Ні, не пропив, — відповів Том, — гроші всі цілі, шість тисяч доларів, і навіть більше; а твого батька так і не бачили відтоді в наших краях. В кожному разі, до мого від’їзду він не з’являвся.

Тоді Джім і каже, та так урочисто:

— Він більш ніколи не вернеться, Геку!

Я спитав:

— Чому, Джіме?

— Та хіба ж тобі не однаково, Геку, чому? Знай тільки, що не вернеться він більше ніколи.

Але я так до нього причепився, що він нарешті сказав:

— Ти пригадуєш той будиночок, що плив за водою? У ньому лежав чоловік, укутаний у ковдру, а я увійшов, підняв її трохи та й подивився, а тобі не дозволив? Ну, то гроші свої ти можеш одержати, коли тобі заманеться, бо той убитий був він.

Том уже цілком одужав і носить свою кулю на ланцюжку замість брелока та раз у раз витягає її з кишені, ніби для того, щоб подивитися, котра година; ну, то вже більше немає про що й писати, і з того я страх як радію, бо коли б я раніше знав, яка це марудна справа — писати книжку, зроду до того не брався б і ніколи вже більше не візьмуся до такої нудної роботи. Мабуть, доведеться мені гайнути на індіан­ську територію раніше за Тома й Джіма, бо тітка Селлі наміряється мене всиновити й виховувати. Нема дурних — я вже скуштував того меду. Тепер мене й калачем не принадиш!