Про 42-рядкову Біблію Ґуттенберґа і про рефлекси носових звуків в українській мові…
Мовляв — „Учітеся, брати мої”, а „Книги — морська глибина”.
…Всебічно промовляв професор.
Мґр. Барабан барабанив півтори години на тему: „Книжка та активне сприймання нашої дійсності”.
Полум’яно і завзято барабанив маґістер! Запалювався!.. Вибухав!.. Горів!.. Палахкотів… Ми, мовляв, покажемо! Ми, мовляв, докажемо! Нас, мовляв, ніщо не спинить! Перед нами, мовляв, світле майбутнє!..
„Учітеся” — мовляв — брати мої”, а „Книги — морська глибина”…
…Полум’яно та завзято барабанив маґістер!..
Люди сиділи і слухали.
Три з половиною години люди сиділи і слухали.
Врешті-решт люди порозходилися по хатах — за мішками. (Звичайно — деякі, що жили віддалік, на присілку, поприїздили підводами з великими драбинами та полукішками). Тісним вінцем оплів народ доповідачів. Проходу не дає. До автомашини не підпускає…
Доповідачі отетеріли!..
— В чому справа? — розпитують.
— А ми, рахувати, за книжками, — ввічливо пояснюють з гурту.
Доповідачі видивились один на одного. Остовпіли з дива…
— За якими книжками?..
— А то вже там, як ласка ваша… Може бути „Остромирове Євангеліє”, а може бути і „Пересопницьке”… І гієроґліфами не погордимо. Відомо ж перебирати годі. Не такі тепер часи, щоб перебирати!.. Великий оце в нас, нікуди правди діти, переднівок на книжки. Не переднівок, а просто голод. А ще тепер, після ваших рефератів, то, Господи, Твоя сила! Страшенне нарід розохотився читати! Бачите — он, люди возами позаїздили… Дайте хоч вагон книжок, — розхапають!
Доповідачі зніяковіли, розгублено потупили очі в землю…
— Книжок немає, — промимрили стиха.
— Немає книжок! — застогнав народ навколо. — Людоньки, чуєте, книжок немає! Панове, а це ж як?!
— А так, що немає. Передвоєнні запаси вичерпалися, а нові книжки друкуються в обмеженій скількості. Що появиться, зараз щезає. Паперу недостає… Та й всякі інші труднощі… Це ж війна, панове!