Каяфа глянув на Барваробу і посміхнувся:
— Ну, добре! Якщо один місяць поможе Закхієві, то хай Єла привчається два. Задоволений? А тепер я мушу поспішати. Мир із тобою!
Каяфа піднісся із кріселка, але Барвароба не вступався з дороги. Легка й швидка згода Каяфи на двомісячний термін підказала йому нову думку. Бо від побачення зі Закхієм Барвароба почував легке незадоволення і внутрішній неспокій. Неприємна настирливість бриніла в душі і псувала настрій. Намагався відігнати її, намагався думати про щось іншого, але перед очима була покірно зігнена постать старого митаря й у душі ворушилося щось такого неприємного, як оскома після нестиглих гранатових яблук за часів дитинства. І Барвароба знов уклонився перед Каяфою:
— Пробач, найдостойніший, але я маю ще одну справу.
— Що сталося? — здивовано глянув Каяфа на митаря й знов опустився у крісло. І те, як він так вигідно вмостився на сидінні, піддало Барваробі відваги:
— Закхій, коли я говорив із ним про звільнення, просив за свого онука, що мав би заступити його.
— Що з того? — знизав плечима Каяфа. — Місце вже обіцяне Єлі й одержить його Єла.
— Я так і сказав Закхієві, і він не перечив.
— То в чім же справа?
— Я знаю, що Закхій утримує велику родину свого померлого зятя. Його внук працював в гончарів, але його заробітку не вистачить для цілої родини. Буде мусіти йти в жебри.
— Хіба ж він нічого не заощадив за час своєї праці. Якщо ні — тим гірше для нього. Я знаю — інші митарі мають чималі маєтки. А Закхій дістане ще від храму якийсь дар на відхідне. Чого йому ще треба?
— Я гадаю, достойніший Каяфо, що всього цього для нього замало.
— Замало! Чи він первосвященик, що потребує ще більше? Чого він ще хоче?
— Він нічого не хоче...
— То тим і краще! Значить усе в порядку!
— Пробач мені, найдостойніший, але смію обтяжити твою увагу ще трохи. Не має Закхій жодних заощаджень, бо дуже чесний. Йому вже напевно нічого не прилипло до рук, як багатьом іншим, спритнішим митарям. Ти сам знаєш про це дуже добре. А, крім того, родинні нещастя вичерпували завжди його зарібки. Та найголовніше, найдостойніший, що було б дуже негарно для храму, якби його слуга, хоч би й митар, опинився серед жебраків. І не лише він, але і його рідня. Те, що він при останній розмові нічого не казав, але мовчки прийняв до відома своє звільнення, — мені зовсім не сподобалося. Краще б він був кричав, лементував, нарікав. Пси, що не гавкають, завжди кусливі.
— Що нам може шкодити такий старий Закхій, навіть і кусливий, як ти кажеш?
— Сам Закхій, безперечно, ні, найдостойніший. Але всі ті, що належать до його роду. Сам знаєш, що голодна зграя шакалів є найнебезпечніша.
Каяфа задумався. І не тому, що Барвароба відкрив йому новий погляд на справу. Ні, садукеї ніколи не ставили руба ані своїх симпатій, ані антипатій: завжди оберігалися викликати будь-яке незадоволення з дрібних причин. Він лише думав, як би тепер можна було задовольнити відпущеного митаря. Думав і нічого не міг придумати. А Барвароба стояв, учтиво схилившись.
— Як поводився цей Закхій під час своєї служби? Я щось про нього нічого не чув, крім того, що він існує.
ebooksa