Ті нічого — слухають і починають радитися.
«Та й можна лишити. Та де? В кого?» — радяться далі. Коли не підсяде збоку якийсь липкий та поганенький в червоних прищах.
«Та чого довго думати! Залишайте в мене. В мене мати, і їй буде добре з нами». — Решта глянула на нього і ніби згоджується, і ніби вагається. А самій Лізі чомусь страшно стало. Пішла геть з поліції назад до тюрми. Ніхто не вів її, бо мала перепустку, та й куди втече на опухлих ногах і з хворим серцем?
Та тільки вийшла, а той хлопець, що з нею полуднував, вслід вискочив. Мабуть, і йому стало моторошно.
«Не журіться. Я щось надумав...»
І помчав невідомо куди для польської поліції!
Стась, а потім куховарка на кухні
Куди побіг Стась із ніжними очима Андрія з Тараса Бульби?
А побіг Стась, забувши, що він поляк і служить у польській поліції і не можна йому бігти, куди несли його молоді ноги і душа, що вже їй сили не стало терпіти! Ледве дихаючи від задухи, вскочив він до галицького комітету і промовив до зачудованого пана судді, голови комітету:
«Беріть на поруки Вашу українку. Рятуйте! Її лихо чекає». Та й метнувся назад щодуху, поки не помітили відсутність його в поліції. А підстаркуватий суддя, що бачив багато на своїм віці, на цей раз тільки здивовано похитав головою:
«Ось тобі й на! Буває ж...»
І пішов брати на поруки Лізу.
Після служби в поліції схвильований Стась повернув додому за місто до одного з дрібненьких будиночків, що, мов грибки в городі, стирчали коло річки, а далі йшли знов городи, а там очерет.
Стара мати його накривала на стіл на два прибори: йому й собі. Вона цілий день чекала його, щоб отак разом поїсти й побалакати. Обтирала полицю з книжками, що він так любив їх читати. Але на цей раз вона сказала:
«Стасю!» — і докір, і страх були в її голосі, бо пані Зося щойно дізналася від нього, що він наробив.
«Стасю! Ти мусиш зрозуміти, що діється в світі! А що як дізнаються? Ти ледве знайшов працю в поліції! А вже побіг клопотатись за якусь біженку до галицького комітету!»
«Мамцю, не бійся, суддя нічого не скаже».
«Стасю, що тобі вона? Всім не допоможеш! Та й ти поляк і побороли б вони, чи дістав би ти службу в польській поліції? Тут нічого не поробиш і, як тобі хоч трохи шкода твоєї старої мами, забудь цю дівчину!»
Стась понурив голову. Ось як мати зрозуміла його бажання просто допомогти в біді! Може, й суддя так зрозумів і тому всміхнувся?
І щоб забутись, після вечері Стась сів читати свого улюбленого Шіллера.
ebooksa