Хрестоносці

Мене звуть Мацьком з Богданця; а цей хлопчина, син мого рідного брата, зветься Збишко. Герб наш — Тупа Підкова, а бойовий клич — Гради!

А де ж той ваш Богданець?

Еге! Краще питайте, пане брате, де він був, бо його вже нема. Ще під час війни Гжималітів з Наленчами спалили наш Богданець дотла, так що лишився тільки старий будинок, все чисто пограбували, а слуги порозбігались. Зосталася сама гола земля, бо й кмети, що жили по сусідству, повтікали далі в ліси. Відбудувалися ми з братом, батьком оцього підлітка, але наступного року все забрала вода. Потім брат помер, і я залишився сам з сиротою. Думав тоді: не всиджу! Бо саме подейкували про війну і про те, що Ясько з Олесниці, якого король Владислав послав до Вільни після Миколая з Москожова, набирає в Польщі рицарів. Був у мене один знайомий, достойний абат, родич наш, Янко з Тульчі; залишив я йому в заставу землю, а за одержані гроші купив сяку-таку зброю, коней — спорядився, як воно годиться, на війну; хлопцеві тоді було дванадцять років, посадив я його на лошака і гайда до Яська з Олесниці.

—З підлітком?

—Тоді він не був навіть підлітком, але силу мав ще змалечку. Коли йому було дванадцять років, обіпре бувало самостріл об землю, притисне животом і так корбою закрутить, що жодний англієць, яких ми бачили під Вільною, краще не натягне.

—Такий був дужий?

—Шолом за мною носив, а як минуло йому тринадцять років, то й щит.

—Видно, війни вам там не бракувало.

—Все через Вітольда. Сидів князь у хрестоносців, і вони щороку чинили наскоки на Литву, під Вільну. Йшов з ними всілякий народ: німці, французи, англійці — найкращі в світі лучники, чехи, швейцарці й бургундці. Вирубували ліси, будували замки по дорозі і, зрештою, страшно Литву вогнем і мечем сплюндрували, так що люд, який ту землю заселяє, хотів її уже залишати й шукати іншої, хоч би й на краю світу, хоч би й серед дітей Беліала, аби тільки якнайдалі від німців.

Чутка була й тут, ніби всі литвини хотіли вийти з дітьми й жінками геть, та ми тому не вірили.

А я те сам бачив. Ого! Якби не Миколай з Москожова, не Ясько з Олесниці та, не буду хвалитись, коли б ї не ми, не було б уже Вільни.

— Знаємо. Замок відборонили.

А таки відборонили. Слухайте ж добре, що я вам скажу, бо чоловік я служилий і в війні дещо тямлю. Ще старі люди казали: «Заядла Литва»,— а воно й правда! Добре вони б"ються, та тільки не їм з рицарями в полі змагатися. Коли німецькі коні загрузнуть у багнах, або коли густий ліс — тоді інша річ.

Німці добрі рицарі! — загукали городяни.

Вони стіною один при одному стоять, так залізною бронею вкриті, що ледве очі псявірі крізь забрало видно. І йдуть вони лавою. Вдарить бувало, Литва та й розсиплеться, як пісок, а не розсиплеться, то німці її трупом положать і потопчуть. Та не самі між ними німці, бо скільки є народів на світі, всі у хрестоносців служать. І хоробрі вони! Інколи нахилиться наперед рицар, списа поперед себе наставить і сам один, не дожидаючи битви, нападає на ціле військо, як той яструб на зграю птахів.

Христе боже! — вигукнув Гамрот. — Хто ж із них найліпший?

— Як до чого. До самостріла найліпший англієць, він стрілою панцер навиліт прошиває, а голуба за сто кроків влучить. Чехи страшно сокирами рубають. До дворучного меча нема над німця. Швейцарець спритно залізним келепом шоломи товче, але найліпші з рицарів ті, котрі з французької землі походять. Він буде битись на коні й піший, а до того ж наговорить таких войовничих слів, що й не второпаєш, бо то така мова, наче олов"яними мисками торохтять, хоч люди вони й побожні. Докоряли вони нам через німців, нібито ми поган та сарацинів від хрещення боронимо, і зобов"язалися довести це на рицарському герці. І має такий суд божий відбутися між чотирма їхніми та чотирма нашими рицарями, а зустріч призначена при дворі Вацлава, короля римського і чеського.

При цьому землян і купців пойняла така цікавість, що вони аж повитягали шиї над кухлями в бік Мацька з Богданця і давай питати:

—А з наших хто буде? Кажіть швидше! Мацько підніс кухоль до губів, надпив і сказав:

Не бійтеся за них! Буде кастелян Добжинський Ян з Влощови, Миколай з Вашмунтова, Ясько із Злакова і Ярош з Чехова: всі рицарі на славу і хлопці гей які! Битися на списах, мечах чи сокирах — їм не новина. Буде людям на що подивитись і що послухати, бо, кажу ж, французові ногою на горло наступиш, а він і далі промовлятиме рицарські слова. Присягаюсь богом і святим хрестом, що вони програють, а наші поб"ють.