Хрестоносці

Вважайте, побожні брати, як бог карає навіть за самий замір зради.

Що ми зробили, те зроблено для блага Ордену,— відповів Готфрід.—Слава тим...

Але він спинився, бо в цю мить позад них, на повороті засніженої дороги, показався вершник, який щодуху мчав до них. Побачивши його, Гуго де Данфельд швидко сказав:

—Хто б не був цей чоловік—він мусить загинути. А де Леве, хоч був найстарший з-поміж них, але

мав гострий зір, сказав:

Пізнаю його: це той зброєносець, що вбив сокирою тура. Так і є — це він.

Поховайте ножі, щоб не злякати його,— промовив Данфельд.— Я знов перший ударю, а ви за мною.

Тимчасом чех під"їхав і за вісім чи десять кроків раптово спинив коня. Він побачив труп в калюжі крові, коня без вершника, і здивування на одну тільки мить позначилось на його обличчі. Потім він звернувся до хрестоносців, ніби нічого й не бачив, і сказав:

—Вітаю вас, славетні рицарі!

Ми тебе впізнали,— відповів, повільно наближаючись до нього, Данфельд.— У тебе до нас є якесь діло?

—Мене послав рицар Збишко з Богданця, за яким я ношу списа; його пом"яв тур на ловах, тому він не міг прибути до вас сам.

—Чого твоєму панові від нас треба?

—Мій пан наказав передати вам, що ви неслушно скаржились на Юранда із Спихова й зазіхали на його рицарську честь; ви чинили не як чесні рицарі, а гавкали, як собаки; а якщо котромусь із вас не до вподоби його слова, того він викликає пішого або кінного на бій до останнього зітхання і з"явиться в призначене вами місце, як тільки з волі й ласки божої вичуняє.

—Скажи своєму, панові, що орденські рицарі в ім"я господнє терпляче зносять образи, але не можуть без особистого дозволу магістра або великого маршалка битися на герці. Проте ми напишемо до Мальборга й будемо просити дозволу.

Чех знову подивився на труп пана де Фурсі, до якого, власне, він і був посланий. Збишко знав, що хрестоносці не б"ються на герцях, але почувши, що серед них є світський рицар, саме й хотів його викликати, вважаючи, що цим виконає частину своєї обітниці й заслужить прихильність Юранда. Тимчасом цей рицар лежав, як зарізаний віл, між чотирма хрестоносцями.

Чех не знав насправді, що тут сталося, але, ще змалку звикнувши до всяких небезпек, він одразу збагнув, що тут щось не гаразд. Дивувало його й те, що Данфельд, розмовляючи з ним, під"їжджав все ближче, а інші почали од"їжджати на два боки, немов хотіли непомітно оточити його. Зваживши це, він насторожився, тим більш, що в поспіху забув узяти зброю.

А Данфельд уже був коло нього й вів далі:

—Я обіцяв твоєму панові цілющий бальзам, а він мені платить злом за послугу. А втім, для поляків це звичайна річ... а тому що він тяжко побитий і скоро може стати перед богом, то скажи йому...

При цьому Данфельд поклав чехові на плече ліву руку.

—То скажи йому, що я відповім отак!..