Хрестоносці

І за хвилину, немов щось надумавши, озвалася знову:

Та й любите ж ви того вашого Збишка! Ой, як любите!

А хто його не любить! — відказав старий рицар.— А ти? Нібито ненавидиш його?

Ягенка нічого не відповіла прямо, тільки ближче присунулась до Мацька, що сидів на лаві, і, одвернувши голову, легенько торкнула його ліктем:

—Та годі вже...

XLII

Війна хрестоносців з Вітольдом уже непокоїла населення королівства, і всі тільки про неї й говорили. Декотрі були певні, що Ягелло піде на допомогу двоюрідному братові і що незабаром почнеться загальний похід, проти Ордену. Рицарство рвалося до цього походу, і по всіх шляхетських садибах говорили про те,, що більшість членів королівської ради в Кракові схиляється на бік війни, вважаючи, що треба раз назавжди покінчити з ворогом, який ніколи не задовольнявся своїм, а думав про загарбання чужого навіть тоді, коли боявся могутнього сусіда. Але Мацько, який був чоловіком розумним і багато бачив та багато знав, не вірив, що війна буде скоро, і так говорив юному Яськові та іншим сусідам, яких зустрічав у Кшесні:

Поки магістр Конрад живий, не буде з цього нічого, бо він розумніший за інших і знає, що це,була б не звичайна війна, а, як кажуть: «Або тобі, або мені смерть!» Отож, знаючи силу нашого королівства, магістр до цього не допустить.

А якщо король перший оголосить війну? — питали сусіди.

Але Мацько крутив головою:

—Знаєте що?.. Я до всього придивлявся зблизька і багато що зрозумів. Якби це був король з нашого давнього роду споконвічних християнських королів, то може б, і вдарив на німців першим. Але наш Владислав Ягелло (я нічим не хочу применшити його чеснот, бо він благородний государ, хай бог дасть йому здоров"я), до того, як ми обрали його нашим королем, був литовським великим князем і поганином; він недавно прийняв християнство, а німці гавкають по світі, що душа у нього ще поганська. Через те йому зовсім не випадає першому оголошувати війну і проливати християнську кров. Через це він і Вітольдові не вирушить на допомогу, хоч у нього й сверблять руки, бо я ж знаю, що він ненавидить хрестоносців, як проказу.

Такими розмовами Мацько набув собі слави дуже розумного чоловіка, який може кожну справу пояснити й викласти, як на долоні. Щонеділі в Кшесні після меси його обступала ціла юрба слухачів, а потім стало звичаєм для сусідів, почувши якусь новину, заїжджати до Богданця, аби старий рицар розтлумачив те, чого звичайна шляхетська голова не могла збагнути. Він гостинно всіх приймав і з кожним охоче розмовляв, а коли гість, досхочу наговорившись, од"їжджав додому, ніколи не забував сказати йому на прощання:

— Ви дивуєтесь з моєї кмітливості, а от заждіть, як повернеться Збишко, то здивуєтесь ще й не так! йому хоч би й у королівській раді засідати, такий він, шельма, тямовитий та тяжко розумний.

І, запевняючи в цьому гостей, він кінець кінцем запевнив і себе і Ягенку. Здаля Збишко обом їм тепер здавався якимось казковим королевичем. Коли настала весна, вони ледве могли всидіти вдома. Прилетіли ластівки, лелеки; по луках стали кричати деркачі; озвалися перепілки в зелених врунах; ще раніш прилетіли ключі журавлів і чирків, тільки Збишко не повертався. Але якщо з півдня тягнулося птаство, то з півночі крилатий вітер приносив вісті про війну. Розказували про битви і численні сутички, в яких спритний Вітольд то здобував перемоги, то зазнавав поразок; розказували про величезні втрати, яких зазнали німці від лютих морозів узимку та від хвороб. Нарешті по всій країні прогриміла радісна звістка, що хоробрий Кейстутович здобув Нове Ковно, або Готтесвердер, і зруйнував його дощенту, не залишивши каменя на камені. Коли ця звістка дійшла до Мацька, він сів на коня, і щодуху поскакав у Згожелиці.

—Ого! — казав він сам до себе.—Я знаю ті краї, адже ми там із Збишком і з Скірвоїллом добре потовкли хрестоносців. Там ми взяли в полон і шановного де Лорша. А тепер бог дав, що німота спіткнулась, бо здобути той замок було нелегко.

Але Ягенка вже до прибуття Мацька чула про зруйнування Нового Ковна, та чула й більше: що Вітольд почав переговори про мир. Ця остання новина схвилювала її навіть більше, ніж перша, бо якби був укладений мир, то Збишко, якщо залишився живий, мусив би вернутися додому.

І вона почала розпитувати старого рицаря, чи може таке бути, а він, подумавши трохи, відповів їй:

—Щодо Вітольда, то все може статися, бо він зовсім не схожий на інших і, мабуть, найхитріший з усіх християнських государів. Коли йому треба поширити своє панування в бік Русі, то він укладає з німцями мир, а як доконає свого наміру, знов німців у морду! Бони ніяк не можуть впоратись ні з ним, ні з тією нещасною Жмуддю. То він її у них одбирає, то знов віддає, і не тільки віддає, а й сам їм допомагає її гнобити. Є з-поміж наших, та й на Литві, такі люди, котрі судять його за те, що він так легковажить кров"ю цього нещасного племені... Правду кажучи, і я вважав би це за ганебний вчинок, коли б то був не Вітольд... Бо часом так собі думаю: а може, він розумніший за мене і знає, що робить? Я чув від самого Скірвоїлла, що Вітольд перетворив цю країну на гнійний чиряк, який,_ніколи не гоїться на тілі Ордену. Матері в Жмуді завжди родитимуть дітей, а крові не шкода, аби тільки вона не марно проливалась.

—Мені це байдуже, аби повернувся Збишко.

—Як бог дасть, але бодай ти, дівчино, це в добрий час сказала.

Проте минуло й ще кілька місяців. Надійшли вісті, що мир справді укладений; пополовіли обтяжені дорідним колосом ниви, добре вже поруділи гречки, а про Збишка не було ні чутки, ні звістки.