Не тільки по маєтках, а й по замках і навіть при королівському дворі,— відповів Мацько.
Потім сказав жінкам:
Якщо ви нічого не вмієте робити, то йдіть собі до челядні!
І нехай принесуть мені гарячої води,— додала Ягенка.
Мацько вийшов разом з жінками, ніби для того, щоб вони не барилися, і коли незабаром гаряча вода була принесена, Ягенка із Збишком залишилися в кімнаті самі. Намочивши рушника, Ягенка стала змочувати Збишкові волосся, а коли воно перестало вихритись і рівно лягло, вона взяла гребінця й сіла на лаві поруч юнака, щоб продовжувати роботу.
Так вони сиділи поруч, обоє надзвичайно гарні й незмірно закохані, але збентежені й безмовні. Нарешті Ягенка почала викладати його золотисте волосся, а він, відчуваючи близькість її піднятих рук, її пальців, тремтів з голови до ніг, стримуючись усією силою волі, аби не схопити її за стан і не пригорнути з усієї сили до грудей.
В тиші було чути їх прискорене дихання.
Ти, бува, не хворий? — спитала через деякий час Ягенка.— Що з тобою?
Нічого,— відповів молодий рицар.
Бо ти якось так дихаєш...
І ти дихаєш...
Знов запала тиша. Ягенчині лиця зацвіли, як троянди, вона відчувала, що Збишко ні на мить не зводить очей з її обличчя і, щоб приховати своє збентеження, знов спитала:
Чого ти так дивишся?
Це тобі заважає?
Не заважає, я просто питаю.
Ягенко!
Що?..
Збишко набрав у груди повітря, зітхнув, поворушив губами, немов збирався говорити далі, але, видно, йому невистачало відваги, і вій тільки повторив знову:
Ягенко!
Що?