Хрестоносці

22
18
20
22
24
26
28
30

—Звісно! П"ятеро старших синів ще до того погинули в боях. Але ж ви знаєте. Така воля божа. Та цей був з-поміж усіх найсильніший. Справжній вовк, і коли б був не загинув, то тепер, може, теж сидів би у власному замку.

—Хай би лучче Чтан був загинув.

—Що там Чтан! Він нібито завдає собі на плечі млиновий камінь, а скільки разів мій його дубасив! У мого була рицарська вправність, а Чтана тепер жінка по морді товче, бо він хоч і дужий, але дурень дурнем.

—Справжнісінький пеньок! — підтвердив Мацько.

І принагідно всіма способами вихваляв не тільки рицарську вправність Збишка, а й його розум: мовляв, у Мальборзі він змагався з найпершими рицарями, «а з князями йому говорити однаково, що горіхи лузати». Він хвалив і його кмітливість і хазяйновитість, без якої замок швидко з"їв би маєтність. Але щоб старий Вільк не подумав, що їм справді щось таке може загрожувати, він кінчав притишеним голосом:

—Але, хвалити бога, є у нас досить всякого добра, більше, ніж люди знають, тільки нікому про це не кажіть.

Проте люди догадувались, знали й розказували навіть з перебільшенням, особливо про ті багатства, що їх богданецькі рицарі вивезли із Спихова. Ходили чутки, що вони возили гроші з Мазовії цілими барилами, Мацько якось виручив кількох можновладних дідичів з Конецьполя, позичивши їм по кілька сот гривень, і це остаточно переконало сусідів у тому, що він має цілі «скарби», В зв"язку з цим зростало значення рицарів Богданецьких, зростала людська пошана, і в їх замку ніколи не бракувало гостей, і Мацько, хоч і був ощадливий, не вважав цього за марнотратство, бо знав, що й це примножує славу його роду.

Особливо пишно справляли хрестини, а раз на рік, після першої пречистої, Збишко влаштовував для сусідів бучний бенкет, на який приїжджали і шляхтянки подивитись на рицарські вправи, послухати піснярів та потанцювати при смолоскипах з молодими рицарями аж до ранку. Отоді старий Мацько не міг надивитись і нарадуватись Збишком і Ягенкою, такими вони йому здавались великими та пишними панами. Збишко змужнів, став кремезний, проте при могутній і стрункій постаті обличчя його завжди здавалося надто молодим. Але коли він перев"язував своє пишне волосся пурпуровою стьожкою, прибирався в гарну, заткану золотими й срібними нитками одежу, тоді не тільки Мацько, а й багато шляхтичів думали: «Боже мій, це просто якийсь князь у своєму власному замку». А рицарі, котрі знали західні звичаї, ставали перед Ягенкою навколішки і просили, щоб вона погодилась бути панією їхнього серця,— так вона сяяла здоров"ям, молодістю, силою і вродою. Сам старий дідич з Конецьполя, що був серадзьким воєводою, дивувався з її краси й порівнював з ранньою зорею та з сонечком, «яке осяває світ і сповнює жаром навіть старі кості».

XLVII

Але п"ятого року, коли у всіх селах був заведений зразковий порядок, коли над Сторожовою вежею вже кілька місяців майорів стяг з Тупою Підковою, а Ягенка щасливо народила четвертого сина, якого назвали Юрандом, старий Мацько так сказав Збишкові:

—На світі все може трапитись, і коли б господь милосердний допоміг нам ще в одному ділі, тоді б я вже вмер спокійно.

Збишко запитливо подивився на нього і спитав:

Чи не про війну з хрестоносцями ви говорите, бо чого ж вам ще треба?

Я тобі скажу те, що й раніш казав,— відповів Мацько.— Поки магістр Конрад живий, війни не буде.

—Чи ж вічно йому жити!

—Та й я ж не житиму вічно, через те й думаю зовсім про інше.

—Про що ж саме?

—Е-е! Краще не згадувати. А поки що я збираюся до Спихова, а може, доведеться й князів у Плоцьку та в Черську навідати.

Тому що старий Мацько за останні роки кілька разів їздив до Спихова, ця відповідь не дуже здивувала Збишка, і він тільки запитав:

—Довго забаритесь?

—Довше, ніж звичайно, бо затримаюсь у Плоцьку. За тиждень Мацько виїхав, взявши з собою кілька