Було велике гоніння на християн за царювання нечестивого римського царя Антоніна, який послав одного князя, що називався Севастіян, мучити християн. Той, із Киликії у Кападокію прийшовши, зустрів у Команах одного воїна на ім"я Єрмій, літами старого, з білим волоссям, законом християнина, що вірив у єдиного правдивого Бога і чинив правду. Йому князь той сказав: "Римський цар Антонін прислав до мене лист, в якому наказує всім християнам принести жертви богам римським. Якщо ж не захочуть, то великими і лютими карами мучити. Тому й ти, Єрмію, принеси жертви богам, і будеш другом цареві, і багатьма вшанують тебе почестями. Послухай мене, щоб я тіла і душі твоїх не замучив". Відповів Христовий подвижник Єрмій: "Я — воїн небесного і безсмертного царя Христа, Його ж царству не буде кінця. І через те не підкорюся смертному і нечестивому цареві, царство якого тимчасове. Буде ж царство Господа нашого Ісуса Христа непорушним навіки, і ті, що вірять у Нього, успадкують життя вічне. І в Нього я вірю, і Йому спершу таємно служив, нині ж служу явно. І не переможе мене диявол. Ти ж маєш владу над тілом моїм, і то — з допусту Бога мого. Над душею ж моєю ніхто не має влади, лише один Бог, який може подати мені терпіння і зберегти мене навіки". Це чуючи, князь Севастіян сказав святому Єрмію: "Принеси жертву богам, щоб насолодитися в радості життя цього". Відповів святий: "Яка мені буде радість, і яка насолода, і яке життя, якщо, відступивши від Творця мого, поклонюся бісам. Справді не радість це, а печаль, не насолода, а гіркота, не життя, але смерть вічна".
Сказав князь: "Бачу, що ти вельми премудрий". Відповів святий: "Премудрий я в Господі Бозі моєму, віруючи в Нього і працюючи для Нього всіма зусиллями, за Нього ж страждати і померти з радістю бажаю". Сказав князь: "Дивлячись на сивину твою і розум твій, жалію і шкодую тебе". Відповів святий: "Не потребую такого твого шкодування, але шукаю милости Божої, що приведе мене до Нього, який робить мудрими рабів своїх Духом Святим". Сказав князь: "Вибираєш смерть понад життя?" Відповів святий: "Ця смерть не є смертю, але життям вічним, якщо терпеливо витерплю від тебе муки". Тоді звелів князь камінням розбити щелепи його, і зуби йому вибити, й обдерти шкіру з лиця його. І сказав святий: "Дякую Богові, що благодать Господа мого Ісуса Христа була зі мною". Сказав князь: "Чому оброку свого не приймаєш, як же приймають инші воїни?" Відповів мученик: "Бо неправедно грабуєте убогих, через те не приймаю оброків ваших і не їм з того, маю духовну їжу від Духа Святого і не зголоднію повіки". Звелів князь розпалити піч сильно, і вкинув у неї Христового мученика. Через три дні, відкривши піч, побачив, що він живий і цілий, співає і славословить Бога, бо не торкнувся до нього вогонь. Тоді князь прикликав волхва, звелів отрутою заморити Єрмія. Святий же помолився до Бога, прийняв отруту — і не пошкодило йому, за словом Христа Господа, що мовив: "Якщо і щось смертельне вип"єте — не пошкодить вам". Волхв же сильнішу отруту приготував, дав мученикові, кажучи: "Якщо і від цієї отрути не постраждаєш, то я покину волхвування своє і повірю в розіп"ятого Бога, якому ти служиш". Святий же Єрмій і ту, сильнішу, отруту спробував і всю спожив, нічого злого з ним не сталося, але залишився цілий і здоровий. Тоді волхв скрикнув: "Переміг ти, Єрмію, здолав і укріпився, рабе Христовий, і врятував від пекла загиблу мою душу, і зробив, щоб я жив для Бога. Як же образ створений, старий, перекований оновлюється, так я, зостарівшись у гріхах і в злості, оновлююся душею, навертаючись до Бога живого, що існує завжди навіки. О Боже небесний, єдиний, правдивий, Ти визволив мене від бісівської зваби і від нечистоти ідольської через раба Твого Єрмія, через нього я пізнав Тебе. Прийми мене, грішного, що навертаюся до Тебе, і помилуй мене, бо визнаю Тебе". Коли він так взивав, князь сповнився люті — звелів зразу його обезголовити. І стратили волхва того, охрестився кров"ю своєю — і новий християнин і мученик Христовий пішов до Христа Бога, за якого поклав душу свою. Святого ж Єрмія звелів князь мучити, вириваючи жили його по цілому тілі. Коли так люто мучений був святий, говорив до ката: "Не відчуваю в тілі своєму болю від цього катування, бо як же кровопусканням звільняють нездорову кров і роблять тіло здоровим, так і я, видирання жил моїх терплячи, здоровіший у вірі Христовій". Після ТОГО кат вкинув мученика у казан з киплячою олією. І зразу вистиг казан, і олія кипляча була як роса, холодна, мученик же взивав: "Не чую муки і волі твоєї не виконаю, о кате, але виконую волю Отця Небесного і Йому приношу себе самого в жертву непорочну — Творцеві моєму, Він-бо душ і тіл Владика". Коли так говорив святий, звелів кат оцет гострий, із жовчю змішаний, насилу вливати в гортань йому. Мученик же говорив: "Гіркота ця мені — як стільники медові, які заради Бога мого терплю". Тоді звелів князь виколоти очі мученикові. Це чуючи, святий сказів йому: "Якщо потребуєш очей моїх тілесних, що дивляться на суєту світу цього, візьми їх собі. Я ж маю очі сердечні, ними ж ясно бачу світло правдиве". І викололи очі святому. Після того повісили мученика вниз головою, і висів так три дні, і багато крови ніздрями його вийшло. Через три дні прийшли подивитися на нього, думаючи, що він уже помер, і побачили, що він живий, славить Бога, — вжахнулися. Впала ж на очі їм мряка за невірство їхнє — й осліпли, і почали взивати: "Помилуй нас, рабе істинного Бога, ось-бо сліпотою вражені ми". Святий же сказав: "Підійдіть до мене". І, коли підійшли, поклав на них руки свої і мовив: "В ім"я Господа мого Ісуса Христа, прозріть". І зразу прозріли. І, повернувшись, розповіли князеві про те, що сталося з ними. Князь же, гнівом розпалюючись, звелів здерти шкіру з усього тіла мученикового. І коли це було, насміхався святий із князя і докоряв богам нечистим, на більший гнів зрушуючи ката. Він же, як лев, заричав, ножем відрізав чесну його голову — і так помер Христовий мученик Єрмій святий. Прийшли ж потаєні християни, взяли святе його тіло і голову й поклали в Кападокії, на місці, названому Комани. І почали відбуватися чуда від чесних його мощів, і подавалися зцілення на славу Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
На кінці книги цієї, що почалася з місяця березня, який починає рух сонячних і місячних кіл, додаємо давніший календар, греко-римський, з такої причини. У житіях святих і в инших багатьох історіях церковних, не лише грецьким і латинським діялектом, але і словенським, бачимо використання того давнішого греко-римського календаря, для наших нинішніх часів останніх незвичного ані не легко зрозумілого. Як же у Великих Мінеях Четьях, старанням блаженного Макарія, митрополита Московського, колись зібраних, у місяці травні, дев"ятого числа, про святих сорок мучеників написано так: "Взято було святих мучеників цих на муки за Христа перед чотирма календами березня, тобто 26-го лютого. Передали душі свої Господеві у сьомий ідос березня, тобто дев"ятого числа місяця березня". І знову святий Симеон Метафраст 11-го березня про страждання святого священомученика Піонія пише: "Це було за царювання Деція у Смирні-граді, у п"ятий ідос березня, за звичаєм римським, за азійським — у сьомий місяць, тобто в місяць березень, який є сьомим від вересня, одинадцятого числа". Також і про священомученика Іринея 26-го березня написано: "Мучений був раб Божий Іриней, єпископ Сирмійський, у сьомий календ квітня, тобто двадцять шостого березня". Так і инші багатьох святих житія давнішим тим греко-римським календарем закінчуються.
З такої причини не є зайвим і в теперішні роки повідомити те, що було колись, у давніші літа: як попередні ті люди дні своїх місяців рахували і як їх називали. Тим рахунком і називанням користувалися не лише греко-римляни перед Різдвом Христовим, але й пізніше багато років різні укладачі історій церковних. Додано тут це про календи писання, щоб і в теперішніх часах, якщо комусь трапиться десь в якихось історіях читати числення те календарне, легко те пізнати, бачачи тут при кожному місці календи, покладені супроти наших чисел. Хай буде відомо, що давні греко-римляни на три частини один місяць розділяли: на нони, ідоси і календи.
Календи в Божественному Писанні нашою словенською мовою називаються новомісяцем чи початком місяця. У греко-римлян же календи, від слова кадео, тобто скликаю, знаменують скликання чи святкове зібрання людей на новий місяць. У самі-бо календи, тобто в перше наше число будь-якого місяця, найголовніший жрець збирав людей, влаштовував свято і сповіщав, які того місяця мали відбуватися богам їхнім язичницьким служби і в який день; і про спільне добро яку належало їм мати турботу — про те наставляв. Повчав простий невчений народ, аби знали, скільки мають у тому місяці нонів, скільки ідосів, скільки днів календарних, що передували самим календам, які мали бути наступного місяця першого числа.
Нонами ж називалися ті дні, в які після соборного святкування календ чи новомісяця, входячи до царя свого, вітали його, про народні ж справи спільно радилися, й окремо кожен, яку хто мав потребу, перед царем викладав. Нонами ті дні називати звикли від тускіянів. Тускія ж — край найвидатніший землі Італійської, яким віддавна свої осібні царі керували, називався Тускія від Туска, сина Геркулесового, бо той Туск першим там царював. І був у тому краю звичай такий: кожного дев"ятого дня приходили люди до царя свого, і вітали його, і спільні народні потреби перед ним викладали. А те робили протягом цілого року кожного дев"ятого дня, і називалися в них ті дні нони, тобто дев"ятниці. Римляни ж, поширивши своє володіння і Тускією заволодівши, хоч і не за чином давніших тусків, які в дев"ятий день до царя приходити звикли, приходили до царів своїх. Иншого-бо місяця у шість днів, тобто в наші числа 2-е, 3-є, 4-е, 5-е, 6-е, 7-е (це ж у березні, травні, липні і в жовтні), а иншого місяця у чотири лише дні, тобто в наші числа 2-е, 3-є, 4-е, 5-е (це ж у квітні, червні, серпні, вересні, листопаді, грудні, у січні і лютому) до царів своїх приходили, проте ті дні за звичаєм (хоч і не за чином) тусковими нонами називати звикли. Ще ж і через те називали їх нонами, що від власне нон кожного місяця до власне ідосів дев"ять днів є. Ідос же знаменує поділ, чи переполовинення, місяця, бо день самих ідосів щомісяця ділить місяць і починається після ідосів рахунок днів календів, що випереджають сам святковий день календа, який мали соборно святкувати другого місяця першого числа.
Зберігається в рахуванні тому греко-римському місяців календарних давніших чин такий, що перший день кожного місяця називається власне календами того місяця. А від другого дня місяця того нони рахують навспак, починаючи від останнього свого числа і йдучи до першого свого числа, що називається власне нонами того місяця. Після нонів же ідоси того ж місяця рахують також навспак, починаючи від останнього свого числа і йдучи до першого свого числа, що називається власне ідосами того місяця. А після перерахованих ідосів рахують також навспак календи, починаючи від останнього їхнього числа і називаючи їх не того місяця, що є, календами, його ж є нони й ідоси, але наступного місяця, його ж перший день має називатися власне календами того місяця.
Шість нонів березень, травень, липень, жовтень мають. Инші — чотири. А всім ідосів вісім досить.
Січень, серпень, грудень — календів дев"ятнадцять. Квітень, юній, вересень, листопад — вісімнадцять.
Березень, травень, липень, жовтень мають сімнадцять. Аютий сам календів має шістнадцять.
Єврейські місяці вжито в Божественному Писанні — у Старому Завіті. Написано в Книзі Неємії, у главі 2-ій так: "Було у місяці нісан, у рік двадцятий Артаксеркса-царя" тощо. Нісан єврейською — це наш березень. І знову в книзі Естер у главі 3-ій: "Впав жереб у 14-ий день місяця адара". Адар же єврейською — наш лютий. І в пророцтві Варуховому у главі 1-ій: "Посуд храму Господнього, винесений з храму, повернути на землю Юдину у 10-ий день місяця сіван". Сіван же єврейський — наш травень. І в Книзі 1-ій Макавеїв, у главі 4-ій: "Постановив Юда і брати його і весь собор Ізраїлевий, щоб діявся день освячення престолу, місяця хаселев з веселістю і радістю". Хаселев же єврейською — наш листопад.
Грецькою ж місяці називаються у багатьох історіографів. Євсевій, Кесарії Палестинської єпископ, пишуючи про страждання святого мученика Амфіяна, у книзі восьмій, у главі чотирнадцятій місяць квітень називає по-грецьки ксантиком. "Кончина, — каже, — мученика святого Амфіяна була у другий день місяця ксантика грецькою, римською у четвертий нон квітня". Також і про святу мученицю Теодосію, яку шануємо 29-го травня, той самий Євсевій, у тій-таки книзі восьмій, у главі 27-ій, починаючи розповідь, говорить: "Продовжилося до п"яти років на нас (від нечестивих ідолопоклонників) гоніння, місяця ксантика у 2-ий день, що є четвертим ноном квітня, у саме Воскресення Господнього празник, дівчина вірна і чесна..." і так далі. Але і в Макавеївських книгах написано так: "Місяця ксантика дамо правиці без страху".
Єгипетські назви місяців також можна знайти у Житіях Святих, як, наприклад, у Житії святої Марії Єгипетської: "Віддай, — каже, — землі земне, за мене ж Господові помолися, що померла місяця фармутія, по-єгипетськи, по-римськи — апріля".
Числа найдавнішого греко-римського календаря з нашими числами співвідносяться так: Вісектос називається двічі шостим, бо того року в місяці лютому двічі шостий календ березня рахують за один день, у наші числа 24 і 25. І те, що в наше 25-е число — шостий календ березня, той називається інтеркаляріс, тобто в середину між инші вкладений.
КІНЕЦЬ ДЕВ"ЯТОЇ КНИГИ
ebooksa