Коли ж обідав ігемон у той день зі своїми радниками, сказав до них: "Що зробити з чоловіками тими, не відаю, ось-бо ціле місто говорить через них. Вам-бо як видається?" Один же із радників сказав: "Швидко вбий їх, прошу тебе: якщо стратити їх зволікатимеш, то град цілий відступить від богів і за ними піде. А найбільше Євтропію багатомовному не давай стільки говорити". Ігемон же сказав: "Уже й проханнями, і погрозами вмовляв його до поклоніння богам — він же і богів, і царя зневажив і мені дошкульно докоряв. Але ще раз прикличмо його одного і просьбами вмовляймо, і якщо послухає нас — благодать милостивим богам. Якщо ж ні — то конче їх передам смерті". Те мовивши, зразу послав воїнів привести до нього Євтропія із в"язниці. Коли ж увійшов святий Євтропій до ігемона, який обідав, сказав йому ігемон: "Хочеш, щоб я сам тебе увів із шаною в храм богів наших, щоб ти приніс їм жертви?" Святий же Євтропій відповідав: "Живий Господь Бог мій, що ані в помислі не маю відступити від віри Христової, яка стоїть на непохитному камені". І велів ігемон мученикові, аби сів з тими, що обідали: "Сідай, Євтропію, з нами, їж, і пий, і покорися воєводі". Святий же мовив: "Не буде мені, рабові Христовому, сідати з поганами. Каже блаженний пророк Давид: "Блаженний муж, що не йде на раду нечестивих і на сидіння злорік не сідає". І знову: "Не сідаю з собором суєтним, і з законовідступниками не увійду". І знову инший пророк віщує: "Вийдіть з-поміж них, говорить Господь, і відлучіться, і до нечистоти їхньої не тор кайтеся, і Я прийму вас". І знову Писання говорить: "Той, що зі святими ходить, освятиться, а той, що з нечестивими ходить, причасником їм є". Ігемон сказав: "Добрий вдачею був ти спочатку, Євтропію, а нині поганий вдачею виглядаєш". Сказав святий: "Не є поганий вдачею, але Заповідей Божих боюся. Якщо ти пильнуєш, щоб заповідей царів земних дотримуватися, наскільки більше я, для Царя Небесного і безсмертного працюючи, дбаю, щоб зберегти веління Його". Сказав ігемон: "Ти один, без дружини своєї, завтра зі мною маєш принести богам жертви, щоб народ, бачивши тебе, що богам поклоняєшся, переконався не відступати від них, але вшановувати їх жертвами". Відповів Євтропій святий: "Нечестивче, чи хочеш, щоб у стаді Христовому я був наставником згуби?" Не буде того, говорить-бо Господь мій: "Тому, хто звабить одного з малих цих, що повірили в Мене, горе йому, краще йому жорновий камінь повісити на шию і втопити буде у морі". І знову говорить: "Не можете для Бога працювати і диявола", бо "що є спільного між світлом і темрявою, чи яке причастя храму Божого до кумира". Це чувши, ігемон звелів принести перед нього золото, і одягу різного коштовного, і срібла літрів сто і п"ятдесят. І сказав: "Так мені всіх богів і любови непереможних царів, ось тобі дам це і більше цього, лише скажи зранку народові, що покорився ігемонові, а потім молися Богу своєму, як же хочеш, і це все прийми". Святий Євтропій мовив: "Лукавий звабнику і багатоликий змію, не маєш випробовувати раба Божого, знаю-бо написане: "Якщо й цілий світ хтось здобуде, душу ж свою згубить, яка йому користь, чи що дасть взамін за душу свою Богові". Як же брат твій Юда, срібло полюбивши, душу свою згубив, так і ти з ним загинеш, але чому зволікаєш, не вбиваючи нас? Знай-бо, що ніщо нас не розлучить від любови Христової". Ігемон же довго словами погрожував і голубив, бачив мученика, який ніяк йому не корився, ще гірше докоряв і богів безчестив. Була вже ніч, і півні мали співати, і час спочити, сказав ігемон до слуг: "Ведіть Євтропія до в"язниці і зв"яжіть його з дружиною, погана-бо річ не зміниться ніколи і доброю стати не може". Святий же, відходячи, сказав до ігемона: "Саде лукавства, що не чиниш плоду правди, скоро потятий і в огонь вкинений будеш. У тобі, землі поганій, пшениця не росте, але тільки кукіль і тернина, бо здобув душу твою сатана, і все в тобі насіння погане". Це мовивши, пішов, увійшов же до в"язниці, побачив святих Клеоника і Василиска, що схилили коліна і молилися, — цілу-бо ніч за нього молилися. Коли ж настав ранок, захотів ігемон всенародну богам принести жертву і звелів кричати проголошувачам, щоб усі люди зібралися в храм Артеміди із жертвами. І коли зібрався туди люд та прийшов ігемон, введені були і святі мученики Євтропій, Клеоник і Василиск, за наказом ігемоновим. І коли здійснювали всі, що там були, ідолопоклоніння: одні ладан, инші ж безсловесних тварин приносили в жертву, — сказав ігемон: "Євтропію, і ти з дружиною своєю, підійшовши, принеси жертву богам, щоб не померти погано". Святий же Євтропій з товаришами своїми почав говорити: "Господи, Боже, Вседержителю вічний, нескверний, пречистий, незмінний, що на небесах живеш і на землі прославляєшся, Ти, що утвердив небо, заснував землю і поставив гори, перелічив безліч зір і кожній ім"я назвав, і просвітлюєш нас дивно з висоти своєї. Ти визволив колись святих твоїх трьох отроків з вавилонської печі і святого Даниїла з уст левових врятував, звільнив від смерти рабу свою Сусанну і святу Теклю від вогню і звірів вберіг, був зі святим Теодором у стражданнях його, Ти й з нами будь. І, прийшовши на місце це, покажи силу свою і винищи все еллінське бісування. Дай, щоб на місці цьому християни безкровні жертви принесли Тобі, істинному Богові, бо Ти — Отець Господа нашого Ісуса Христа і Тобі слава, і єдинородному Твоєму Синові, і Святому Твоєму Духові нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь". Коли це святі промовили, був грім і землетрус великий, що й фундамент капища захитався, і вибігли всі з ігемоном із храму, великим страхом одержимі, щоб не померти. Впав же ідол Артеміди і розбився на малі частини, ї в тому землетрусі був голос зверху до святих, що промовляв: "Почута молитва ваша, і відтепер на місці цьому буде молитовниця для християн". І веселилися в Господі святі.
Коли припинився землетрус і всім через якийсь час минув страх, пішов ігемон, сів на судищі і скреготав зубами своїми на святих. І звелів принести сірки і смоли і розварити у трьох бочках, щоб вилити те на тіла мученицькі. Звелів же колоди міцні в землю вбити, і між ними нагих поставити святих, і розіп"ясти руки їхні, до колод прив"язавши, одну — до одної колоди, а иншу - до другої. Коли ж це сталося, і бочки сильно кипіли, сказав святий Клеоник до святого Євтропія: "Молімося до Бога, брате, велика-бо сьогодні скорбота має бути". І молилися, кажучи: "Господи, кусе Христе, нині прийди на допомогу нам і покажи силу свою, наша-бо сила немічна, укріпи нас у терпінні цієї муки". І принесли слуги бочки з киплячою смолою і сіркою, залізними руками їх тримали за притоки. Блаженний же Євтропій сказав до слуг; "Хай Господь зверне діло ваше на вас". І коли те сказав, зразу, силою Божою, відв"язали мученики руки свої від колод і самі, взявши руками киплячі бочки, вилили на плечі свої. Вилившись, смола із тіл їхніх на землю потекла, наче вода по мармурі, і на слуг завернула, попалила їх до костей. А святі ніякої шкоди не прийняли. Те бачивши, ігемон дивувався вельми, і жахався, і до волхвування християнського те зараховував. Тоді звелів иншим слугам залізними кігтями святих дерти, гірчицею ж із сіллю, в оцті розчиненою, поливати їхні рани, і терпіли все те святі мужньо. Сказав же Євтропій святий у муках до ігемона: "Нечестивче й ненависнику Слави Божої, вигадуй більші муки, щоб ми за більше страждання більші вінці від Владики нашого прийняли". Тими словами більше роздратувався кат і жорстокіше мучити слугам велів. Святі ж казали: "Постарайся, всескверне, позбутися нас з-перед лиця свого, бажаємо-бо, позбувшись тебе, бачити лице Господа нашого Ісуса Христа". Коли ж мучили так святих довго і вже день схилявся до вечора, звелів ігемон вкинути їх знову до в"язниці і замкнути в кайданах. Молилися святі у в"язниці, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, не покинь нас, поки не перейдемо бурю страждань і не позбудемося ката цього ігемона і не досягнемо тихої пристані, де нема болю, ані скорботи, ані туги, ані зітхань". Коли вони так молилися, опівночі явився їм Господь, промовляючи: "Амінь" кажу вам, тому що віддалися за Мене на смерть, приймете в Мене Вічне Життя зі святими". Таким Господнім відвіданням втішені були мученики, укріпилися більше вірою. Коли настав ранок, сів знову ігемон на судищі і, поставивши перед собою святих, сказав; "Що ж: чи надумали поклонитися і жертву принести богам, чи хочете погано померти?" Відповів святий Євтропій: "Чи не чув ти від нас багато разів, о кате потьмарений, сліпий і бездушний, що не поклонимося ані жертви не принесемо глухим і німим бісам". Це чувши, ігемон засудив святого Євтропія з Клеоником на розп"яття і дав на них вирок такий: "Євтропія, учителя волхвів, і з ним иншоговолхва, Клеоника, які не послухали веління вічних царів, але християнську ісповідували віру, наказує пречистий суд розп"ясти. Василиск же з иншими в"язнями нехай утримуваний буде у в"язниці". Це почувши, святий Василиск закричав до ігемона: "Винеси і мені вирок смертний, не хочу-бо залишитися без друзів моїх, але з ними хочу померти і разом перед Христом, Богом нашим, стати бажаю". Сказав ігемон: "Клянуся моїми богами, через те що договір уклали поміж собою не покидати один одного, через те не маю вас трьох разом стратити, щоб зруйнувати договір ваш і не виконати бажання вашого". Євтропій святий сказав: "Справді від усіх звірів дикіший ти і від усіх безсловесних безсловесніший, розділяючи прекрасну дружину, неподільну любов"ю і вірою. Але віддасть тобі Бог скоро, процвітуть же благодатні квіти і дадуть плід Церквам Божим". Це сказавши, святий Євтропій виведений був зі святим Клеоником за град, де ж для них були хрести приготовані. Цілий-бо град пішов за ними, не лише християни, а й елліни. Побачивши хрести свої, мученики сказали: "Господи, Боже наш, Ісусе Христе, хвалимо Тебе і дякуємо Тобі, бо Ти зробив нас бути достойними смерти на хресті й уподібнив нас до Твого добровільного Розп"яття. Удостой-бо нас і вінця правди, щоби, з Тобою страждаючи, з Тобою і прославилися ми в Царстві Твоєму. Просимо Тебе за святу Твою Церкву, вгамуй бурю народів, що повстають на рабів Твоїх, дай відтепер мир християнському роду". Коли так молилися святі, прибили їх цвяхами воїни до хрестів. Був же голос із небес до Христових страждальців, який у супокій вічний їх прикликав, і передали святі мученики Євтропій і Клеоник з молитвою душі свої в руки Господа свого, кажучи: "У руки Твої, Владико, передаємо духа нашого". Так померли у третій день березня. Після цього два благоговійні мужі, амасійські громадяни Койнт і Велоник, просили ігемона, щоб звелів їм взяти тіла мученичі, і не боронив їм ігемон. Євтропія-бо святого тіло взяв Велонік і, помазавши миром, поклав чесно на полі своєму за вісімнадцять стадій від града. А святого Клеоника тіло прийняв Койнт, також з миром чесно поклав на полі, названому Кима. І відбувалися на місцях тих біля гробів мученичих зцілення на славу Божу. Василиск, який залишився у в"язниці, перебував в ув"язненні довгий час. Тоді Асклипіод-ігемон загинув, а після нього настав Агрип. Мечем потятий був святий Василиск місяці у травні у 22-й день, коли ж і пам"ять його вшановуємо на славу Христа, Бога нашого, славленого з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.
Місяця березня в 4-й день
Слава постникам! Герасим преподобний родом був із Ликійського краю, змалку ж божественну думку прийняв, страхом Божим себе огородив і, монаший священичий наклавши образ, спершу у внутрішню Тиваїдську в Єгипті пустелю пішов; там богоугодно час якийсь у подвигах духов них проживши, знову на батьківщину свою Ликію повернувся. Тоді в Палестину [наприкінці царювання Теодосія молодшого] прийшов і оселився в пустелі йорданській, яку осявав, як зоря світла, зорями чеснот, і обитель при Йорданській ріці влаштував. У дні ж його перебування в Палестині царювали тоді Маркіян і Пульхерія, був тоді четвертий Вселенський у Халкедоні Святих Отців собор на Діоскора, злочестивого патріярха Олександрійського, і Євтихія-архимандрита, які говорили про одну природу в Христі Господі, — їх же і прокляли Отці Святі. Після собору того збунтувалися деякі єретики, які ганьбили собор, наче на ньому догми правдивої віри відкинені, оновлено ж Несторієве учення. Був собі такий Теодосій, образом чернець, вдачею волхв. Був Євтихієвого злочестя, він прийшов до Єрусалиму, збентежив цілу Палестину, звабив не лише простих, але й зі святих багатьох, і царицю Євдокію, удову, дружину колишню царя Теодосія-молодшого, яка в той час перебувала в Єрусалимі, на своє злочестя навернув, і з її допомогою і багатьох ченців палестинських, через нього зваблених, блаженного Ювеналія, патріярха Єрусалимського, з престолу вигнав, а сам престол захопив. А ті, що у правовір"ї непохитними перебували, від неспокою, яким лжепатріярх Теодосій надокучав, у внутрішніші пустелі відійшли. Так спочатку зробив преподобний Євтимій Великий, а після нього й инші отці святі, У той час звабою єретичною і преподобний Герасим [із Божого допусту] пошкоджений був, але скоро виправився, як же про те Кирило Єрусалимський у житії Преподобного Євтимія пише: "Був, — каже, - тоді в пустелі Йорданській один анахорет, що недавно з Ликії прийшов, на ім"я Герасим, який усі чернечого життя устави пройшов і добре подвизався на нечестивих духів. Він, перемагаючи і проганяючи бісів невидимих, видимими бісами — єретиками — заплямований і зваблений був — у Євтихієву впав єресь. Чув же про преподобного Євтимія, славою про його чесноти вуха всіх наповнилися, пішов до нього, коли був той у пустелі, що Рува називалася. І, бачивши його, багато скористав. Перебуваючи з ним довго і з медоточивого його язика словами корисними і повчаннями про правовір"я насичуючись, відкинув шкоду єретичну і до праведної віри навернувся, і вельми каявся через попереднє своє зваблення". Таке Кирило про нього оповідає.
Після цього знову святіший Ювеналій престол свій прийняв, бо благочестивий цар Маркіян послав схопити брехливого того патріярха Теодосія, аби прийняв суд за ділами своїми. Він же, довідавшись про те, утік в гору Синайську і сховався невідомо де, і знову в Єрусалимі і в цілій Палестині засіяло правовір"я, і багато з тих, що єрессю зваблені були, знову до благочестя навернулися. І цариця Євдокія, своє у вірі пізнавши прогрішення, добре покаялася, приєдналася знову до церкви православних.
Обитель преподобного Герасима стояла на відстані тридцяти п"яти стадій від святого града Єрусалима, а від ріки Йордану — за одну стадію, до неї ж приймали новоначальних, а зрілим отцям відлюдницькі в пустелі надавали келії. І було під ним таких не менше сімдесяти пустинномешканців, їм же був устав життя від преподобного Герасима даний такий: п"ять днів на тиждень кожен у пустельній своїй келії, сам сидячи, мовчки ручну роботу якусь мав, куштував трохи хліба сухого, який приносив зі собою з монастиря, і води, і фініків. Вареного ж нічого куштувати взагалі не можна було ані вогню в якійсь келії палити не дозволялося, щоб ані помислом хто вареного за ті п"ять днів не забажав. У суботу ж і неділю приходили в монастир, і збиралися в церкву на Божественну літургію, і були причасниками пречистих і животворних Христових таїнств. Тоді, прийшовши на трапезу, куштували вареного і вина трохи на славу Божу. Приносив кожен своє рукоділля, що за п"ять днів зробив, і клав перед отцем. А в неділю пополудні знову кожен у свою пустельну йшов келію, взявши трохи хліба, і фініків, і посудинку з водою, і фінікової лози для плетіння кошиків. Такі ж були їхня скромність й убогість, що кожен нічого иншого не мав, лише одну одежину стару, що тіло покривала, і рогозину, на якій же спочивав, і посудину глиняну з водою. Заповідь же мали від отця, виходячи з келії, не зачиняти дверей, але відчиненою келію залишати, щоб кожен, хто хоче, міг увійти і, що сподобається, із нужденних тих речей взяти. І було видно, як вони по-апостольськи живуть, вони ж були серцем єдиним і душею єдиною, коли кожен з них нічого своїм не називав, але все було спільним. Розповідають, що деякі з отців тих пустельних, прийшовши до преподобного Герасима, просили його, щоб дозволив їм, у відлюдницьких келіях живучи, світити часом свічу до читання нічного, часом же й вогонь розпалити. Відповів їм святий: "Якщо хочете мати в пустелі вогонь, то приходьте і живіть в монастирі з новоначальними, я-бо ніколи не допущу вогню в пустинножителів до кінця днів життя мого". Про таке суворе для постників від святого Герасима життя чувши, єрихонці взяли собі за правило кожної суботи і неділі приходити в обитель преподобного Герасима і приносити досить всілякої їжі, і вина, і всього, що потрібне було монастиреві. Таким же був постником преподобний Герасим, що у святу велику чотиридесятницю нічого зовсім не куштував аж до світлого дня Воскресення Христового, лише самим причастям Божественних Таїнств підкріплював з душею своє тіло. У цього преподобного наставника і блаженний Киріяк инокував, як же про те в житії його написано: "Коли прийшов, — говорить, — до нього Киріяк, Євтимій преподобний люб"язно прийняв його, ясновидівши в ньому ті, що мали бути, Божі обдарування, і скоро своїми руками одягнув його в схиму, і відіслав на Йордан до святого Герасима, у той час коли вже Теоктист Великий до Господа відійшов".
Герасим же святий, бачивши юного Киріяка, звелів йому жити в загальному монастирі і працювати в послушництві. Він же до всіх трудів готовим виявився і трудився в службі мо пастирській цілий день, цілу ж ніч стояв на молитві, мало коли сон приймаючи. Піст же його був — через два дні хліба та води куштувати. Таку в молодих його літах повстримність бачачи, преподобний Герасим дивувався і полюбив його. Мав же Герасим святий звичай на святу Чотиридесятницю відходити в найглибшу пустелю, що називалася Рува, у ній же і преподобний Євтимій колись жив. Люблячи блаженного Киріяка за велику повстримність, взяв його зі собою, де ж Киріяк щонеділі причащався Святих Таїнств з руки Герасимової і перебував у безмовності пустельній до Вербної неділі, — і поверталися в обитель з великою у душі своїй користю. Через якийсь час преподобний отець наш Євтимій переставився, про його ж переставлення преподобний Герасим, сидячи в келії своїй, довідався: бачив-бо, як ангели Божі душу преподобного Євтимія з радістю підносили на небо. І, вставши, взяв Киріяка і пішов у Лавру Євтимієву, і побачив, що той в І Господі кінець прийняв. Поховавши чесне його тіло, повернувся у свою келію з любим своїм учнем Киріяком.
Цьому великому угодникові Божому скорялися безсловесні звірі, як розумні люди. Про те блаженні отці Іван Євірат і Софроній Софіст у Лимонарі пишуть так: "Коли ми прийшли у Лавру авви Герасима, містилася ж та Лавра за одне поприще від Йордану, розповіли нам ченці, що там жили, про авву Герасима, що ходив він пустелею святого Йордану і зустрів його лев хворий і показав ногу свою, в яку залізла тернина, через те спухла йому нога і гною була повна. Взираючи розчуленими очима на старця, лев, хоч і не словами [безсловесний він], проте смиренним образом просив старця, аби зцілив його. Старець же, бачивши його в такій біді, сів і, взявши ногу звірову, вийняв з неї тернину — ї багато гною вийшло. Почистивши ж рану добре й обв"язавши хустиною, відпустив його. Лев же, зцілившись, не покидав старця, але, наче учень, ходив услід, куди той ішов, що дивувався старець благорозумності звіровій. І відтоді годував його старець, даючи йому часом хліб, часом і сочиво. Мали ж отці в Лаврі одного осла, що на ньому привозили воду від святого Йордану на потребу братам, і звелів старець, аби лев ходив з ослом і пас його над рікою Йорданською. Одного ж дня лев пас осла, відлучився від нього на відстань немалу і заснув на сонці. Тим часом чоловік з верблюдами ішов з Аравії, побачив осла самого, без пастуха, взяв його і повів собі. Лев збудився і, пошукавши, не знайшов осла, прийшов у Лавру до авви Герасима сумний і понурий, бо загубив осла. Думав же старець, що лев з"їв осла, спитав його: "Де осел?" Той же, як людина, стояв мовчки і дивився долі. Сказав знову старець: "Ти з"їв його? Благословенний Господь, що не підеш звідси, але все, що робив осел, ти маєш робити, служачи потребі монастирській". І відтоді, за наказом старцевим, поклали на лева кандиліон, тобто ношу, що на осла кладуть (це була посудина, котра вміщала чотири міхи води), і так приносили воду в монастир з Йордану. Якось прийшов до старця один воїн задля молитви і побачив лева, що носив воду, і, причину довідавшись, пошкодував його і дав три золоті отцям, аби купили осла на потребу собі, лева ж щоб звільнили від такої роботи, І так иншого осла на службу купили, лева ж звільнили. Через короткий час знову купець той з Аравії, що осла взяв, ішов з верблюдами у святий град Єрусалим продавати пшеницю, мав і осла того зі собою. Коли він перейшов Йордан, випадково зустрів його лев, який, побачивши осла, що з верблюдами ішов, упізнав його і, раптом рикнувши, кинувся до нього. Купець і ті, що були з ним, побачивши лева, налякалися і втекли, а лев, взявши за вуздечку зубами своїми, як же раніше мав звичку, вів осла з трьома прив"язаними один до одного верблюдами, пшеницею навантаженими, радіючи вельми і ревучи, бо того, що загубив, осла знайшов і привів до старця. Преподобний старець тихо усміхнувся, сказав до братів, кажучи: "Марно ми ганьбили лева, думали-бо, що з"їв осла". І дав ім"я леву Йордан. Відтоді часто приходив лев до старця і приймав від нього їжу, не відлучався від Лаври понад п"ять років. Коли ж преподобний авва Герасим до Господа відійшов і отці його поховали, з провидіння Божого лева тоді не було в Лаврі. Через короткий час прийшов і шукав старця свого. Авва ж Саватій, учень авви Гера сима, бачивши лева, сказав до нього: "Йордане, старець наш покинув нас, осиротілих, і до Господа відійшов". І, давши йому їжі, сказав: "Візьми і їж". Лев же не хотів прийняти їжі, але часто туди й сюди розглядався і свого старця, преподобного Герасима, шукав, ревучи вельми скорботно. Авва ж Саватій та инші старці гладили його по хребті, говорили: "Пішов старець до Господа, покинув нас". Але, так говорячи, не могли його зупинити від крику і реву, і наскільки вони словами своїми утішити його думали, настільки більше він ридав і зрушувався на більший крик, ревучи і міняючи голоси і лицем, і очима являючи печаль свою, яку мав, не бачачи старця. Тоді сказав йому авва Саватій: "Якщо не віриш, ходи з нами і покажемо тобі місце, де лежить старець". І, взявши його, повів на гріб, де преподобний Герасим був похований. Був же гріб від церкви на відстані п"яти кроків. Ставши над гробом преподобного Герасима, авва Савватій сказав до І лева: "Ось тут старець наш похований". І, схиливши коліна на гробі старцевому, авва Саватій плакав. Лев же, це чуючи і бачивши Саватія, який плакав, вдарив і собі головою об землю і ревів вельми. Тоді, ревнувши сильно, вийшов зразу на гріб старцевий. Це ж було не тому, що душу розумну мав лев, але Бог прославляв святого отця Герасима: прославити захотів не лише в житті, а й по смерті і показати нам, який послух мали звірі щодо Адама в раю перед його непослухом і з раю вигнанням" (Доти Іван із Софронієм). Звідси зрозуміле велике угодництво преподобного Герасима перед Богом. Для Нього ж від юности до старости працював ревно, і перейшов до Нього на життя без старости, де ж зі святими оселився, славить Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.
Пролог розповідає, наче цей преподобний Герасим жив за царювання Константина Бородатого, внука Іракпія, але розповідає Житіє преподобного Євтимія Великого, що в його і преподобного Герасима дні був Собор вселенський четвертий у Халкедоні, а собор той відбувся за царювання Маркіяна, який був перед Константином Бородатим більш ніж за двісті років. Маркіян помер у рік після Різдва Христового 457-й. А Коистантин Бородатий почав царювати у рік 668-й. Місяцеслов московський і київський пише, що жив святий Герасим у рік буття світу 5908-й за царювання Маркіянового. Проте це не є рік смерти Герасима, а його життя за царювання Теодосія перед Маркіяном. Знати ж годиться, що святий Герасим із Ликії у Палестину прийшов при кінці царювання Теодора Молодшого, на початку царювання Маркіяна, яке було в рік після Різдва Христового 608-й. І прожив святий Герасим у Палестині за царювання того Маркіяна, а після нього за царювання Лева Великого, тоді Лева Молодшого і досяг до царювання Зинона. За його ж царювання на другий рік переставився Герасим преподобний у рік після Різдва Христового 475-й індикту, в Господі, за сто дев"яносто два роки перед Константином Бородатим.
Авреліян-цар наказ дав по Вселенній на християн, аби всі приносили богам жертви, а тих, що будуть противитися, щоб позбавляти життя лютими муками. Сам же, пройшовши Ассирію, прийшов до Фінікії і в град Птолемаїду увійшов, щоб усіх християн змусити до ідольської жертви, у той час блаженний Павло зі сестрою своєю Юліянією, побачивши царя, що у град входив, знаменував лице своє хресним знаменням і сказав до Юліянії: "Будь відважна, сестро моя, і не бійся, Кажу-бо тобі, що велике випробування на християн приходить". Цар же Авреліян, побачивши Павла, який перехрестився, звелів схопити його і тримати в путах до ранку.
Наступного дня, поставивши престол свій на видовищному місці перед усім людом і на судищі сівши, поставив перед собою на допит блаженного Павла і сказав йому: "Окаянний чоловіче, нащо вчора насмілився зробити на собі знамення християнське, бачачи мене, що в град заходив? Хіба ти не чув наказу нашого царського проти християн?" Відповів бла женний Павло: "Чув наказ твій, але ніхто ніколи не може нам, християнам, такого завдати страху, щоб ми відвернулися від істинного Бога й не ісповідували Христа — Сина Божого. Муки-бо, яких ти завдаєш, тимчасові, не можуть вони настрашити і залякати тих, хто боїться Бога. Муки ж від Бога, які через нелицемірний суд Його бувають, є вічними, — також і слава, яку Бог християнський подає, вічна є. Хто-бо настільки безумний, аби, покинувши живого Бога, захотів поклонитися глухим і німим ідолам, коли сам Спаситель наш Ісус Христос у Євангелії говорить: "Кожен, хто відвернеться від Мене перед людьми, від того я відвернуся перед Отцем моїм Небесним". Авреліян каже: "Бачиш, скільки я терпів тебе, злослівного, підійди вже і принеси жертву богам, аби не згубив я тебе смертю злою". Блаженний Павло сказав: "Я Бога иншого не знаю, але тільки Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж від праотців моїх скоряюся чистим серцем". Тоді Авреліян сказав до спекуляторів: "Повісивши, мучте його сильно, допоки не прийде Христос його і не забере його з рук ваших". І зразу ті наказане почали виконувати: повісили нагого мученика на дереві, катували. Він же молився до Бога велегласно, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, істинний істинного Бога Отця Сину, народження Якого ніхто зрозуміти не може: ані ангели, ані архангели, ні престоли, ні господства, ні начала, ні власті, ні сили, ні херувими, ні серафими, - лише Отець один. Поможи мені, смиренному і відкиненому рабові Твоєму, і з рук Авреліянових забери мене". Господь же Ісус Христос зразу полегшив йому ті муки, що не чув він болю від завданих ран. Свята ж невіста Христова Юліянія, бачивши брата свого мученого, прибігла до суду, голосно кричачи: "Авреліянекате, чому так люто мучиш брата мого неповинного?" Сказав Авреліян до слуг: "Відкрийте зразу голову жінки тої і бийте її сильно по лиці, щоб не говорила до нас так відважно. Того ж нечестивого чоловіка лютіше мучте, бо називає Христа захисником і помічником своїм". Блаженна Юліянія, засміявшись, сказала: "Дивуюся, що цар ти, а безумствуєш і не розумієш сили Христової, яка й полегшує муки тим, хто прикликає Його правдиво". Авреліян же тим, що навколо нього стояли, сказав: "Жінка ця, бачачи мене, що лагідно розмовляю, більше казиться". І, знову на неї гнівно глянувши, сказав: "Підійди до богів і поклонися їм, не уникнеш-бо рук моїх". Відповіла Юліянія свята: "Я ані мук твоїх не боюся, ані не зважаю на погрози твої, є-бо на небесах Бог, який може врятувати нас від нечестивих рук твоїх. Які-бо маєш муки, наклади на мене, щоб з них самих пізнати, що є допомога Господа мого Ісуса Христа зі мною". Сказав Авреліян: "Бачу красу твою таку і заради неї жалію тебе, не хочучи тебе згубити. Ти-бо послухай, прошу, і принеси жертви богам, щоб я зміг тебе за законну собі дружину взяти, і разом зі мною царювати будеш у весь час життя нашого, і братові твоєму великими винагородами за страждання його віддам і більшою від усіх шаною і саном вшаную його". Свята ж Юліянія піднесла очі свої на небо і, хресним знаменням лице своє знаменувавши, радісно засміялася. Авреліян же сказав; "Чому, велику мою ласку ображаючи, смієшся?" Відповіла свята; "Не лагідність твою ображаючи, але радіючи, сміюся, бо Жених мій Небесний, який хоче всіх людей врятувати, сидить на престолі святому своєму, Його ж божественну красу душевними очима споглядаю. Він наказує мені, щоб я подвиг страдницький добровільно прийняла, тебе ж, злого і марнославного чоловіка, зневажаю, бо царем називаєшся, а дереву й каменю поклоняєшся". Це чуючи, Авреліян зрушився на гнів і сказав спекуляторам: "Повісьте жінку цю і сильно мучте її, аби вона зрозуміла, що перед царевим судом стоїть". Коли ж почали спекулятори мучити святу, поглянув на неї брат її Павло святий і сказав: "Не бійся, сестро моя, мук, які кат тобі накладає, ані погроз його не жахайся, мало-бо перетерпівши тут, спочинеш у Христа нашого навіки". Сказав Авреліян до катів: "Мучте жорстокіше і скажіть їй, щоб не була гордою і буйною". Свята ж Юліянія, коли мучили ЇЇ немилостиво і коли чула слова цареві, знову засміялася і сказала: "Авреліяне-кате, ти думаєш, що мучиш мене, я ж не відчуваю мук — з допомогою Христа мого". Сказав Авреліян: "Хоч і багато обманюєш, вдаючи, наче мук не відчуваєш, але я тебе переможу, коли довго мучити буду". Сказала свята: "Не покине мене Ісус Христос, Господь мій, не допустить мені від тебе переможеній бути. Він-бо - Той, Хто помагає мені нині і завжди і аж до кінця допоможе, щоб силу Його і християнське терпіння ти пізнав. Тебе ж Бог мій вічним незгасимим вогнем мучити звелить і спитає в тебе за душі людські, які ти згубив підступними звабами своїми". Цими словами святої ще більше Авреліян розгнівився, звелів принести казан і смолу і, вогонь великий підклавши, розварити. Коли кипів казан зі смолою страшно, що ані підійти комусь не було можливо, звелів у нього вкинути святих мучеників Павла і Юліянію. Коли ж були вони вкинені, звели очі свої до неба і, наче єдиними устами, молилися, говорячи: І "Господи, Боже отців наших Авраама, Ісаака і Якова, що зійшов у піч вогненну до Седраха, Мисаха і Авденага у Вавилонському краю ані не допустив, щоб вогонь їм пошкодив. Ти, Владико Ісусе Христе, Світло Неосяжне, Отчеє таїнство і слава, Бога Вишнього Правице, що воплотився через гріхи наші і з людьми жив, хотівши спасти душі, які ворог-диявол, окаянно зваблені й розтлінні, аж до підземного тартару і провалля вниз зведе, як же і учень його Авреліян нині чинить, визволи нас від болючої муки цієї". Коли так молилися вони, кипляча смола на холодну воду перетворилася, І всі, що там стояли, дивувалися силі Бога і Його прославляли. Авреліян же, гнівом біснуючись, не прославив Бога, але вважав те чарівницькою хитрістю. І звелів витягнути святих із бочки, у якій же ані сліду, ані запаху смоли не виявилося, лише вода холодна. Тоді сказав їм Авреліян: "Чи думаєте, що тих людей, які стоять і дивляться на вас, обдурите і вони подумають, наче допомога Бога вашого прийшла до вас, а не чарівною хитрістю казан вистиг? Ні, клянусь богами моїми, зроблю так, що не поможе більше вам чарування ваше і ви, від мук багатьох і довгих і від палення вогнем утомившись і знемігши, принесете жертви богам, хоч і не хочете". На це відповів святий Павло: "Ніяк же не залишимо Бога живого, який небо і землю створив, і вихопив нас із пітьми, і визволив нас із рук твоїх. Ніколи ж, о Авреліяне-кате, вмовити нас не зможеш, щоб ідолам вашим безголосим, бездушним і неживим поклонилися. Муч-бо нас якими знаєш муками і пізнаєш Бога нашого силу". І звелів Авреліян принести два ложа залізні і, вугілля із громадських лазень багато зібравши, розжарив їх вельми, і святих мучеників нагих на тих розжарених ложах велів покласти і свинячим розтопленим поливати салом. Коли це було, сказав Авреліян: "Нині я переміг чарівну вашу хитрість, і пізнаєте, хто є Авреліян. Нехай прийде нині Христос ваш і допоможе вам". Відповіла свята Юліянія: "З нами тут христос наш і допомагає нам, не допускає вогневі пошкодити нас. Ти ж Його не бачиш, бо бачити Його недостойний. Раджу ж тобі: відкинь безумство своє — приступи до Христа. Якщо-бо захочеш увірувати в Нього, прийме тебе з покаянням, людинолюбець-бо і милостивий, легко прощає гріхи людські. Якщо ж не навернешся до Нього, переданий будеш вогню вічному". Коли пекли святих на ложах тих, вони неушкоджені вогнем залишалися. Те бачивши, два спекулятори закричали, кажучи: "Нема иншого Бога, окрім Бога Небесного, який помагає Павлові та Юліянії". Цар же розгнівався на спекуляторів тих, звелів мечем убити обох, наче звабилися і золото від християн взяли, щоби не мучити люто мучеників. Коли ж вели їх на усічення, настановляв їх святий Павло, кажучи: "Не бійтеся, не помрете-бо навіки, але співучасниками будете святих, співнаступниками Небесного Царства". Вони ж, те чувши, стояли і молилися, кажучи: "Владико Господи Ісусе Христе, правдивий Боже, якого Павло та Юліянія проповідують. Ти і з нами будь, бо ми, нічого злого не вчинивши, помираємо". Коли вони те промовили, потяті були, імена ж їхні Квадрат та Акакій. Після смерти їхньої инші були приставлені спекулятори, щоб пекти святих на ложах розжарених, які й сіль сипали у вогонь, щоб сильніше розгорівся. Проте святі не зважали на муку, але більше докоряли катові. Він же осоромився, що не міг здолати їх, звелів вкинути їх до в"язниці, наклавши колоди важкі їм на шиї й окови на ноги, і залізними вужилами зв"язав руки їхні, ще ж і гострі цвяхи, подібні до будяка колючого, що з терням у полі росте, звелів постелити у в"язниці й на тому покласти їх, щоб ніякого послаблення не мали у болях, але більше щоб мучилися на цвяхах, які кололи їм боки. І наказав пильнувати уважно, аби котрий із християн не прийшов до них і не подав їжі чи пиття. Коли ж настала північ і святі на гострих цвяхах лежали та молилися, раптом зблиснуло світло в темниці, ангел Господній став перед ними і мовив; "Павле та Юліяніє, раби Бога Вишнього, станьте і прослав те Бога". Те промовивши, підійшов і торкнувся до вериг та кайданів їхніх, і зразу всі зламалися, і від тіл їхніх відпали, і рани їхні зцілилися, і стали здоровими святі. І ось два ложа застелені видно було, і трапеза перед ними приготована, повна всілякого добра. І сказав до святих ангел: "Спочиньте на ложах і прийміть їжу, яку послав вам Ісус Христос". Святі ж мученики Павло і Юліянія, лігши на ложах і хліб взявши, звели очі свої вгору і дякували Богові. їли ж і пили, Господом послане, і набралися сили. Бачили ж инші в"язні, що там були, світло, яке там засіяло, і святих, що з пут звільнилися, і дожа, і трапезу перед ними, і їх, що їли та веселилися. Прибігли до них і дивувалися вельми, і були тої ж трапези, невидимою рукою приготованої, спільниками, і прославляли Бога, котрий явив таку благодать рабам своїм, й увірували в Нього ~ стали християнами.
На третій же день Авреліян-цар, сівши на судищі, поставив перед собою святих мучеників Павла й Юліянію і сказав до них: "Поки я не видав наказу на ще більші для вас муки, щоб ви відступили від свого шаленства, приступіть до богів і принесіть їм жертви". Відповів святий Павло: "Те шаленство — не відвертатися від Христа — нехай буде мені навіки і всім, хто любить Бога. Шаленість Божа премудрістю є в людей, премудрість же людська шаленістю є в Бога. Справді ж стратив би розум, коли б відступив від істинного Бога й поклонився вашим бісам". Знову Авреліян зрушився на гнів, звелів обох на катувальному дереві повісити нагих і дерти ребра їхні залізними кігтями. Вони ж у муках молилися до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Сину Бога живого, світло християнське і віро незламна, відкрий лице своє і допоможи нам ані не покинь нас імени ради святого Твого", Коли вони так молилися, полегшив біль їхній Спаситель, Який тут перебував при них невидимо, — не чули мук святі. Один же з катів, на ім"я Стратоник, що був приставлений обдирати лівий бік святої Юліянії, бачачи красу її тіла, зранився нею і, шкодуючи, стримував від дертя свої руки. Свята ж, розуміючи гадку його, торкнулася його лівою ногою, кажучи: "Стратонику, роби наказане тобі від ката і не шкодуй мене, я-бо маю царя свого — Господа Ісуса Христа, Бога вічного, який піклується про душу мою і тілесний мені біль полегшує". Стратоник же кинув знаряддя катівське, що в руках було, поспішив до судища царевого, кричучи: "Аврелію, кате нечестивий, нащо таке неправедне катування на християн зрушив? Що злого зробили люди, які Богові правдивому скоряються, щоб так люто від тебе страждати? Чи тому, що Христа, Владику всіх, шанують?" Це чувши, цар був наляканий, мовчав якусь часину, тоді промовив, кажучи: "І ти, Стратонику, їхнього ж безумства спільником зробився? Чи краса Юліянії зманила тебе, чи словами її жіночими пійманий?" Стратоник же, очі на небо звівши, побачив лики мучеників святих, які на катівні висіли, як лиця ангелів Божих. І зразу, хресним знаменням загородившись, кинувся до влаштованого там нечистого вівтаря ідольського і перекинув його і, ногами потоптавши, крикнув: "Ось і я християнин, роби зі мною, що хочеш, кате!" Розгнівався ж Авреліян, звелів відтяти йому голову. І коли на місце страти приведений був, помолився до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, якого ж Павло та Юліянія, проповідуючи, непереможними залишаються. Божеством Твоїм бережені, і осоромлюють ката, Тебе прошу, прийми і мою душу в Царство Своє Небесне, не відкинь мене, що визнав за короткий цей час Ім"я Твоє святе перед Авреліяном-катом". Коли він те сказав, відтяли йому голову. Християни ж, взявши, поховали його тіло. А святі мученики Павло та Юліянія цілий той день мучені були і не знемогли в муках. Сказав же Авреліян до святої Юліянії: "О скверна й нечестива жінко, як ти у муках спеку лятора звабити зуміла і смерти його стала винною?" Відповіла свята: "Я не звабила його і не винна смерти його, але Той, хто вибрав мене за Невісту собі — Христос, — Він і його прикликав до себе як достойного. Коли б не був достойним, вінця мученицького ніколи ж прийняти не зміг би. Побачиш його, що в Царстві Небесному спочиває, ти ж у полум"ї геєнському мучений будеш. Тоді почнеш окаянні свої груди бити, бачачи чоловіка, що колись під тобою був нещасний і відкинений, тоді ж вище від тебе в Христа буде, Славою Небесного Царства увінчаний. Сповнишся ж тоді жалости і закричиш, милости просячи, але ніколи ж її не отримаєш". Після цього Авреліян звелів відв"язати їх із катівні і вкинути до темниці. І знову того ж вечора, вивівши з темниці, звелів замкнути їх у громадській лазні і, прикликавши відьом і заклиначів, які вміли заклинати зміїв, звелів їм принести всіх, яких мали, гадів найлютіших — єхидн, гаспидів і рогатих зміїв — і замкнути їх у лазні з мучениками. І було так: незліченну кількість тих гадів заклиначі в лазню до святих зібрали й замкнули. І повзали гади ті при ногах мучеників святих і не шкодили їм. А святі без страху сиділи, співали і славили Бога. Перебували ж святі з гадами у лазні замкнені три дні і три ночі. На четверту ж ніч послав Авреліян довідатися, чи з"їли гади Павла та Юліянію. Коли ж посланці прийшли і наблизилися до дверей, почули святих, що співали псалми і славословили Бога. Хотівши довідатися точніше, що діється всередині, влізли на будівлю лазні і через віконце зверху, прихилившись, бачили всередині сяюче світло, ангела ж Божого, який стояв при мучениках і не допускав, щоб гади наблизилися до святих. Те бачивши, побігли й сповістили царя Авреліяна. Він же, вставши зранку, сів на судищі і звелів відьмам і заклиначам взяти гадів із лазні, а мучеників привести на суд. Коли відьми прийшли до дверей лазні, почали прикликати до себе гадів хитрістю заклинальною, але гади їх не слухали. Коли ж ВІДЧИНИЛИ двері лазні, всі гади зразу виповзли на своїх зклиначів та инших людей, що з ними туди прийшли, до смерти їх покусали й у місця свої повтікали. Коли ж розбіглися гади, прийшли посланці від ката і, взявши святих мучеників, на суд до нього привели. Кат же, поглянувши на них, засміявся, кажучи: "Блаженним себе ни ні вважаю у бесіді цій з вами, сподіваюся-бо дещо велике здобути від вас. Клянуся богами, що, коли скажете мені правду, багато і великих дарів від мене приймете і будете володарями мого царства. Скажіть мені, чи правда те, що я чув від тих, котрі заглядали у віконце в лазні, що Владика наш, бог Аполлон, прийшов до вас і поміг вам, захистивши від гадів, і ви бачили його в обличчя очима вашими?" Відповів святий Павло: "Ми Аполлона не знаємо ані його не бачили ніколи, ми-бо з тих, хто скоряється істинному Богові, який приготував спасення для рабів своїх. Твоя ж душа загине аж до смерти, бо не хоче пізнати правди, прийти до покаяння, але ще більше від твого біснування катування на те тебе наведе, бо ображаєш безплотного служителя Божого, ангела святого, якого ж Господь наш Ісус Христос послав загородити уста гадам, а ти його образливо Аполлоном своїм називаєш". Розгнівався ж Авреліян, звелів прутами олов"яними бити в лице святого Павла і говорити йому: "Не відповідай так гордо і нерозумно, знай, що перед царем стоїш".
Після биття того кат звелів святого Павла відвести із суду й поставити ближче перед собою святу Юліянію і сказав до неї: "Володарко, душе моя, Юліяніє, прошу тебе і вмовляю, не наслідуй безумства брата твого, бачу тебе дівчиною кмітливою, що великий розум маєш. Тому, умовившись, послухай мене і будь мені володаркою і царицею, візьму-бо тебе собі в співжиття і поставлю стовпи золоті зображення подоби твоєї у всіх містах вселенної". Свята ж відповіла: "Ніяк не спокусиш мене, Авреліяне, кате нечестивий, не підловиш лукавством своїм рабині Бога Вишнього, не приведеш мене до смерти вічної. Чи хочеш мене позбавити слави Христової і Небесного Царства? Але не зможеш". І звелів Авреліян відвести святу із судилища, а святого Павла знову привести і сказав йому: "Ось, Павле, Юліянія, сестра твоя, обіцяла перед нами принести богам жертву, за що маю її взяти собі в дружини. І стане вона володаркою цілого мого царства. Тому й ти погодься зробити наказане — підійшовши, принеси жертви богам, і будеш мені приятелем, і найпершим саном будеш в мене вшанований". Відповів святий Павло: "Очевидячки кажеш неправду, наче сестра моя погодилася відступити від Христа, Жениха свого пречистого й безсмертного, з тобою ж, скверним і тлінним, разом і з бісом твоїм одружитися. Але не дивно, що збрехав, батьком-бо маєш диявола, а він є батьком брехні, і від нього ти брехати навчився, те ж чиниш, що і він, і не можеш инакше нікого зловити, лише брехнею. Але марно трудишся, нас-бо не зловиш брехливою звабою своєю, навіть якби ти й цілого світу царство обіцяв нам". Сказав Авреліян: "Чи довго будеш безсоромно докоряти нам, брехуне й безумче? Клянуся богами, що всіма видами мук замучу вас і ніхто не забере вас із рук моїх". 1 звелів розпалити вогонь і принести чотирнадцять залізних палиць й у вогонь покласти, зв"язати Павлові спереду руки і ноги і кіл залізний вкласти поміж рук і ніг, забити його в землю і палицями розжареними бити святого двом воїнам на переміну. Мінялися ж воїни, і палиці мінялися, розжарені з вогню виймалися. А Юліянію святу звелів вести в розпусне місце і вчинити наругу над нею. І багато з чоловіків, що там стояли, побігли, обганяючи один одного, щоби першими увійти до неї, були-бо як коні, що іржали на красу її. Коли ж були на місці розпусному, зразу ангел Господній став перед нею і сказав: "Не бійся, Юліяніє, Господь Ісус Христос, якому ти скоряєшся, послав мене захистити тебе, щоб прославилося ім"я святе Його серед всіх, що бояться його". І вразив ангел сліпотою похотників, які до святої посміти хотіли, обтрушуючи їх, наче порох, із ніг невісти Христової. І не могли наблизитися до неї, але, дійшовши до стіни, не бачили, куди йти. Те бачачи, люд кричав, наче єдиними устами, велегласно кажучи: "Великий Бог Павла та Юліянії, який всюди рятує і покриває тих, що бояться Його". А ті, що були осліплені, схиляли коліна, взивали до святої: "Юліяніє, рабо Бога Вишнього, згрішили ми перед тобою, безумно бажаючи зухвалими бути до тебе, але ти пробач нас, як доброго Бога служителька, і помолися за нас до Христа твого, щоб подарував нам прозріння". Свята ж змилосердилася над ними, взяла трохи води й, очі звівши до неба, прикликала Господа, кажучи: "Боже істинний, Ісусе Христе, Спасителю всіх людей, почуй мене, рабу свою, і покажи нині знамення і чуда, які робиш для синів людських, і даруй цим прозріння, щоб прославили ім"я Твоє святе". Те мовивши, покропила водою всіх осліплених, і зразу прозріли, і впали на землю, дякуючи Богові, і побігли в церкву християнську, визнавали гріхи свої з покаянням, і стали християнами, сподобилися хрещення святого. Павла ж святого спекулятори за наказом царевим мучили, палицями тими залізними, у вогні розжареними нещадно били, міняючи слуг і палиці. Він же взивав до царя, кажучи; "Авреліяне, кате нечестивий, що злого я зробив, що так люто й безбожно мене мучиш? Але справді мені Владика мій Ісус Христос полегшує біль, тебе ж чекає спадок вогню вічного, який приготований для тебе і диявола, що тебе на нас бунтує". Авреліян сказав: "Павле, де Юліянія, сестра твоя, яку ти називаєш дівчиною? Ось нині в розпусному домі над нею вчинили наругу, і ти ще вважаєш її дівчиною?" Відповів святий: "Вірю Богові моєму. Який біль мій полегшує, визволяє мене від лукавих твоїх задумів, що й сестру мою захистить і від всілякої скверни збереже непорочною, послав-бо з небес ангела свого берегти її". Тоді за якийсь час сказав знову: "Ось повертається сестра моя без вади, дівство має нерозтлінне і йде бачити пута і рани мої". Те сказав святий, ясновидними очима бачивши все, що відбувалося зі святою Юліянією, — уже-бо послав кат повернути святу з блудилища. І коли приведена була свята на місце суду, побачивши її, Павло святий великої радости сповнився і, веселячись, лицем усміхався і світився. Сказав же Авреліян до святої: "Юліяніє, чи наситилися любодії вродою твоєю?" Відповіла свята: "Моя врода, і краса, і всі прикраси — Христос мій. Який послав ангела свого і зберіг мене, смиренну рабу свою, я-бо уповаю на Нього і славлю пресвяте Ім"я Його, він-бо є Богом, що творить чуда, і нема иншого Бога, окрім Нього одного". Тоді звелів кат відв"язати Павла.
Після цього, за царевим велінням, викопано яму на глибину десь трьох сажнів, і вогонь у ній розпалили, і дровами її наповнили. Коли ж догоріли дрова до решти і вугілля вогненного багато в ямі тій було, звелів кат вкинути туди святих мучеників Павла і Юліянію. Вони ж самі до ями вогненної ішли, благословлячи Бога і прикликаючи Спаса Христа, Помічника свого. І коли прийшли, знаменувалися хресним знаменням і вкинулися у вогонь. І були у вогні, співаючи і хвалячи Господа. Ангел-бо Господній, зійшовши з небес, вигнав силу вогненну з ями і вугілля розкидав, і мучеників зберіг цілими й анітрохи не пошкодженими. І стояли святі в ямі, співаючи і кажучи: "Благословенний Ти, Боже, Царю віків, бо нагадав про смирення наше, прийшов загасити полум"я вогненне, зглянувся яко благий на прогрішення наші, Ти зберіг нас, недостойних, цілими і здоровими від лютости ката Авреліяна". Чули ж люди всі слова їхні, і багато з еллінів Божу бачили силу, розчулилися серцем і, відкинувши ідолів, в Христа повірили. І звелів цар камінням закидати святих, що були в ямі, але тут раптом був грім страшний, і блискавка, і хмара вогненна з"явилася, і вилився з хмари вогонь на землю, і голос з неба чути було: "Авреліяне, підеш у геєну вогненну, для тебе і батька твого диявола приготовану". Настрашився ж Авреліян і весь люд еллінський, і звелів кат витягнути з ями святих і в темниці замкнути. Вони ж славили Бога за всі чуда, що задля них зробив. На сьомий же день Авреліян, сівши на судищі, звелів жерцям принести всіх ідолів, яких мали, золотих і срібних, прикрашених камінням коштовним, і постелити під ногами їхніми порфиру свою царську. Коли святих мучеників Павла та Юліянію привели, сказав до них гнівно: "Підійдіть нині і богам поклоніться, не уникнете-бо руки моєї". Святий же Павло, засміявшися, сказав: "Ніколи, кате, не покинемо Бога, який небо і землю створив, і не сподівайся прихилити нас колись до ідолопоклонництва". Сказав Авреліян: "Лютої смерти достойний, чи здаються вони тобі ідолами? Чи не розумієш сили, яка в них є?" Сказав святий Павло: "Цей Дій, якого ти Богом називаєш, чоловіком був, що навчився відьмацької хитрости, найпристраснішим і найнеповстримішим був блудником з усіх людей. Він, коли бачив гарних жінок і дівчат, хотів з ними бути, всіляко їх чарами зваблював, перетворювався то в бика, то в подобу птаха ~ орла і лебедя, часом же і в золото, і так звабив та осквернив багатьох осіб, які його за Бога вважали і шанували. Але нехай не казатиму за порядком всі його блудницькі безсоромні та беззаконні діла — не тому, що ти розгніваєшся, слухаючи, — гніву твого не боюся, але, щоб не зазнали шкоди вуха слухачів, мовчатиму. Цей же другий, що стоїть при Дії, названий Аполлон, чи не від перелюбу народжений, від жінки одної, що Латона називалася, яка народила його між двома деревами. І він багато сподіяв паскудства, наслідуючи батька свого Дія. Також і Діоніс, знаменитий ваш бог, хіба і він не від перелюбу народжений, від Семелії, Кадмової доньки?" Сказав Авреліян до святого: "Брешеш, мерзотнику, хіба не від Юнони, матері богів, Діоніс народжений?" Засміявся святий Павло і сказав: "Хіба є бог, від жінки народжений, і може почати бути богом, не бувши богом раніше? І чи має бог жінку і чи народжує від неї дітей?" Тоді Авреліян: "Нечестивче і злоріко, доки будеш великою брехнею і дошкулянням докоряти богам нашим та ображати їх? Хіба і ваш Христос, якого ви Богом Небесним називаєте, не від жінки народжений?" Відповів святий Павло: "Не є ти достойний слухати Божу тайну, однак, щоб не пошкодилися словами твоїми ті, що тут стоять, треба сказати коротко про те, що питаєш. Спочатку створив Бог небо, і землю, і все, що на них, моря, і все що в них, тоді створив чоловіка на образ свій і подобу, чистого, без всілякого зла, праведного, благочестивого, і в раю, сповненому насолоди, поселив його, створивши йому і помічницю з ребра його. Батько же ваш диявол, не терплячи бачити людину в такому блаженстві, спокусив Єву і через неї Адама до переступлення заповіді Божої привів. І вигнаний був Адам із Євою з раю, і родили синів і доньок, від них же наповнився світ, і підлягав весь рід людський смерті, бо гріх у світ увійшов, і всі праотці наші праведні потрапляли в пекло — так само, як і неправедні. Царювала-бо смерть [як же Христовий апостол говорить] від Адама і над непогрішними на подобу переступу Адамового Через те Отець Небесний, всемогутній Бог, змилосердився над родом людським і, помогти йому захотівши, послав Сина свого прийняти на себе плоть людську і врятувати Адама й тих, що з ним у путах пекельних утримувані. Син же Божий є Словом Отчим, перед усіма віками від Нього народжений Мудрістю Його, і Силою, і Правицею, про Його ж втілення архангел Гавриїл благовістив святій Діві Пречистій і Пречес ній. яка з пророчого і царського роду народилася. У її ж пречисту й освячену утробу сам Бог, тобто Слово Отче, невидимо вселилося, прийняло на себе плоть, коли сказав до неї архангел: "Радій, обрадована. Господь з Тобою". І знову; "Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього осінить тебе, тому ж і народжене від тебе святе назветься Сином Божим". Народився-бо Син Божий, Слово Отче, від Діви непорочної, у тіло, як у ризу якусь, одягнувся задля спасення людського. Ніхто ж бо не може Бога істинного таким, як Він є, бачити, бо Бог є вогнем палючим, не може людина, що на землі живе, Лице Боже бачивши, живою бути. Через те Бог наш, воплотившися, народився і, як немовля, молоко їв, досконалим Божеством будучи. Тоді хлопцем був і юнаком, ріс тілом в чоловіка дорослого і з людьми прожив тридцять три роки, обходячи гради і краї, села, благодіючи всім і визволяючи тих, що терпіли насильство від диявола. Після того на дереві хресному був розп"ятий добровільно, щоб спасення подати світові, який гинув у диявольській звабі. І помер плоттю, зійшов у пекло разом зі святою душею своєю, і стер ворота мідні, і великі залізні зламав, і вивів із пітьми і пут диявольських душі святих, і в небесні краї возвів їх. На третій же день воскрес із мертвих у тілі своїм і явився учням — апостолам своїм та іншим багатьом, які повірили в Нього правдиво. І їв і пив з апостолами, у сороковий день вознісся на небо і сидить праворуч Бога Отця свого у тілі своїм. Нині диявол болем мучиться, бо Христос Бог скинув його під ноги християнам, щоб топтали його ті, хто входить у Царство Небесне. Його царству ти чужий, бо маєш жереб і частку — вічний вогонь геєнський, спадок батька твого диявола".
ebooksa