Бог же предобрий хоче всіх людей спасти і до розуму істинного привести, він хай наставить вас на шлях свій, щоб творили волю його добру й довершену, щоб у всьому йому догоджали, хай би постали ви перед Страшним судом непосоромлені і непостиджені, хай порадію і я, недостойний пастир, і скажу до владики Христа: це я і діти, котрих дав ти мені. Нині ж подбаємо всі купно, щоб ухилитися від зла ї створити благостиню, хай ми очам Господнім достойні явимося. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами і любов моя з усіма вами.
Амінь.
На ростовському архиєпископському престолі святий Димитрій перебуваючи вісім років без двох місяців, довершив з Божою поміччю і закінчив вищезгадані книги "Четьї Мінеї". За розповіддю літописної книги про ростовських архиєреїв, в літо від воплочення Бога Слова 1705, лютого місяця, в 9 день на святого мученика Никифора, названого Побідоносцем, при віддані свята Стрітення Господнього, проказав святому Симеону Богоприїмцю своє останнє моління: Нині відпускаєш раба свого, владико. У день мук Господніх п"ятничний, тоді ж, вістять, Христос на хресті звершився, перед суботою поминання померлих, в неділю Страшного суду, з допомогою Божою і пресвятої Богоматері і молитвами всіх святих, місяцем серпневим написано. Амінь". І так книга житій святих четверта у Божу славу та Божої Матері, у честь усіх святих Божих угодників і на користь правовірних християн була закінчена в місті Ростові.
У Ростові також написав книгу супроти розкольників, названу "Розшук", в якій він перший точно викрив їхні таємні помилки та беззаконня, бо воші навіть у мові Бога не відають і ледве щось чули.
А перед Ростовом, в Малоросії, створив книгу "Алфавіт духовний", яка й нині в Києво-Печерській лаврі друкується.
Створив також книгу в похвалу Пречистої Діви Богоматері, названу "Руно орошене", про чуда, які були від Богородичної чудотворної ікони Іллїнської Чернігівської з богонатхненними бесідами та повчаннями; цю книгу надруковано за його віку в Чернігові.
Видруковано також у Чернігові його ж працею створену книжицю, названу "Апологія", в якій достатня його натхненна бесіда і розмова втішника із печальним.
До друку (готував) також ним створений літописець від створення світу, але не докінчив, тільки зібрав до чотири тисячі шістсотого року (тобто 908 року до Р.Х.).
Належало б надрукувати і всі його повчання, коли б їх можна було розшукати та зібрати, яких він не покидав творити й проповідувати, бувши на різних посадах, і в працях, і в послушенстві, і коли складав книги житій святих.
Мав також доброхітство не дише до архиєрейства, але і в часи архиєрейства: від співчутливої любові до ближнього читав над біснуватими заклинальні молитви, подані в київському "Требнику", і постом та молитвою супроти бісів особливо тоді озброювався. І про те свідчить сказання священика, який був при ньому в Ростові, при домовій архиєрейській церкві святого Григорія Богослова, Максима Парфеньєва, який нині живе за старістю при дітях своїх у місті Ярославлі: самою сущою своєю священицькою совістю точно сказав, що бувша жінка його попова Тетяна, Романова дочка, мала в собі в час вступу з ним, Максимом, у шлюбне подружжя нудьгу немалий час, і до смерті його преосвященства років за два (коли саме, сказати не пригадає, весною після свята святого Великодня, у які дні, сказав, не пригадає, а пригадується, що в середу преполовення стала вельми одержима нечистим духом і від того почала вельми кричати. І тоді він, піп Максим, прийшов до його преосвященства до келії і зголосив про те, просячи, щоб його преосвященство учинив до Господа Бога щодо неї моління. Після його прохання його преосвященство наказав попу привести її, Тетяну, на ранок того дня до церкви на Божественну літургію, її було приведено до названої церкви Григорія Богослова, котра при домі архиєрейському, і в час достойного співу, вона, Тетяна, вельми кричала, а після відспівання літургії він, піп, її, Тетяну, за наказом його преосвященства кропив святою водою. І тоді нечистий дух через неї казав отак: "Ти-бо мій мучитель, удруге ти мене мучиш, архиєрей-бо мене мучив, а тепер ти став мучити!" І того ж дня у полудень його преосвященство зволив прийти в ту церкву Григорія Богослова з ієромонахом Єфремом, та з ієромонахом Парменом, та з півчим Василем Олексієвим Посошковим, і зі служителем Матфеєм Павловим і наказав її, Тетяну, привести до церкви і читав над нею по великому "Требнику" заклинальні молитви та інше чиноположення, і в час читання молитов заклинав він духа іменем Божим і вдаряв рукою своєю її, Тетяну, по обличчі, а вона стояла тоді перед його преосвященством (її тримали тоді люди), і сказав: "Вийди, душе нечистий, із створіння Божого". Тоді він, нечистий дух, казав у відповідь: "Вийду, боюся тебе, архиєрея!", А преосвященний, заклинаючи знову і кроплячи святою водою, казав: Побійся Бога, а мене не бійся, тільки вийди!" І тоді всі, котрі дивилися, уздріли, як він, нечистий дух, із вуст її сморідним димом, так, наче з пічної труби дим, вийшов. А після прочитань молитов і після виходу духа його преосвященство її, Тетяну, запитував, чи вона в собі того духа вже не чує, а коли оголосила, що вона не чує, тоді його преосвященство зволив наказати, щоб вона від пиття вина (гарячого) зовсім утрималася, і відпустив її додому. І була вона, попадя, після того від того духа звільнена. Коли ж вип"є вона, Тетяна, вина, тоді бувала одержима тією ж хворобою, тільки не вельми тяжкою. А коли перестане пити вино, тоді бувала завжди здорова. Та попадя Тетяна померла в 1751 році, лютого першого числа. Жили в подружжі п"ятдесят один рік. Тому попу Максиму тепер в 1757 році є від роду 83 роки.
Перед кончиною святого Димитрія була добра воля государині цариці Парасковії Федорівні приїхати до Ростова, щоб поклонитися іконі Пресвятої Богородиці Тольської, оскільки за весняним розпуттям до Ярослава їхати було важко. Тому звелено було ту чудотворну ікону з обителі принести до Ростова. Тоді святий Димитрій, котрий був тоді в останніх днях, а саме за одну лише добу до кінця свого життя, коли донесено його преосвященству про прибуття цариці Параскевії Федорівни з царівнами і про принесення образу Пресвятої Богородиці Тольської, зволив у розмові наказати казначею, тодішньому ієромонаху Філарету, що це ідуть до Ростова дві гості: цариця небесна і цариця земна, тільки я цього побачити не сподоблюся і належить бути готовим до прийняття тих гостей тобі, казначею. Ходить у Ростові від тих, що пам"ятають і були при тому святителі в училищі і котрі служили при келії, а тепер уже постаріли, а інші й померли, людей достовірних священичого й чернечого чину така повість, що святий Димитрій, митрополит, коли прибув у Ростовську єпархію, то учинив три школи, а учнів зібрав двісті і більше і визначив трьох учителів, і те шкільне навчання було п"ятирічним. І в ті школи сам преосвященний приходив і учнів слухав, а в недільні дні велів семінаристам приходити в соборну церкву на всеношну, а потім повелів, щоб приходили після другої катизми на благословення до себе. Після розгляду на слово псаломне: "Початок премудрості - страх Господній", і на слово Ісуса Сираха: "Великий той, хто здобуде премудрість, але не буде більшого від того, хто боїться Господа", - учив семінаристів при відсутності вчителів сам, відібрав догідних і тлумачив книгу Буття з Біблії. А в літній час зволив від"їжджати в село архиєрейське Дем"яни і там поміж інших боговгодних своїх трудів тлумачив семінаристам святе Євангеліє та Апостол. Також у святий Великий піст учнів своїх сам сповідував і святих Христових таїнств причащав і, навчивши їх, на місця поставляв, викорінюючи темноту та крайнє невігластво, яке вкоренилося тоді у священиках, що достатньо викрив у повчаннях своїх до ієреїв. Там-таки поміж іншого написав таке: "Богу, - каже, - в багатьох церквах творене непошанування - пречистим і Животворящим таїнствам Христовим. Тримають-бо таку велику святиню на неналежному місці, десь у кутку, а іноді в домі без будь-якого пошанування і в посуді нечистому і почорненому. А що гірше, що не тільки не знають назви їхньої чесної, не називають пречесними таїнствами, тобто Тілом Христовим, а чимось простим, більше того, називають безчесною назвою, тобто іменують словом "запас". Трапилося нам у цьому 1702 році в місті Ярославлі по дорозі зайти в одному селі в церкву, і там, за звичайним молінням, я, смиренний, хотів за звичаєм пошанувати пречесні Христові таїнства і віддати їм поклін. Коли ж спитав тамтешнього попа, де вони, животворящі Христові таїнства, піп не зрозумів мого слова, а мовчав, як немисленний.
Коли я сказав: "Де Тіло Христове?", піп і цього слова не міг збагнути. Коли ж один із досвідчених ієреїв, що зі мною були, сказав йому: "Де запас?", - тоді він узяв з кутка посудину вельми бридку і показав бережену оту в нехлюйстві таку велику святиню - на неї-бо ангели дивляться зі страхом. І я попечалився про те серцем немало: ось у якому непошануванні бережеться Тіло Христове, ось як навіть імені ієреї не відають чесного, належного пречесним таїнствам. Подивуйся про те, небо, і кінці землі жахніться! О прокляті ієреї, що самі Христа-Бога в пречесних і животворящих його таїнствах сущого не знаєте, віри ж і любові до нього не маєте і належного йому не віддаєте пошанування! Та як же простих людей істинному богознанню навчите? Горе вам, вожді сліпії, що сліпців водите! Через це владою, від Бога нам наданою, повеліваємо і Страшним судом Божим забороняємо, щоб ієреї конечно найретельнішим божественним пошануванням і поклонінням вшановували пречесні Христові таїнства, коли є Тіло Христове, простіше сказати: святий Агнець сушений, на весь рік, заради хворих, бережений". Досі з Димитрового "Повчання до ієреїв".
Часто він ходив у Ростові в соборну церкву і в інші святі церкви і часто служив сам і ставлеників на попа й диякона святив. Дячків же і пономарів, призначених до церкви за його благословенством, усіх у стихарі посвячував, а такого звичаю раніше в Ростові не бувало. У святий Великий піст, у перший тиждень, раз на день їв. Так само раз у Страсний тиждень, у Великий четвер і перебував тоді в пості та молитві. І мав він такий звичай, що, коли занеможе, то пошле в школу і велить школярам на пам"ять про п"ять ран Христових в руках та ногах і в пробитому ребрі аж до серця читати п"ятикратно молитву "Отче наш", і йому відрадніше ставало, оскільки слабував часто. А при келії були келейники без плати і служили йому Бога ради. Про це і в духовній його свідчиться. Учив наявних при ньому й такому: коли б"є годинник, то на кожен удар годинника перехреститися, тобто знаменуватися охороною чесного хреста і тихо прочитати подумки молитву "Богородице Діво, радуйся!" І часто приїжджали до нього царські персони для благословення, цариця Параскева Федорівна з дітьми своїми і благовірні царівни Теодосія, Марія і Наталія Олексіївни, обдаровували його рясами та іншим, і з їхньої ж бо ряси і сакос собі на смертний час пошив, і нині він на ньому є. Був він вельми старцелюбний, не раз закликав у палату хрестову старців, сліпих, кривих, глухих і годував їх, і поїв, і гроші їм давав, і одяг, в чому у кого яка потреба була. І чимало людей, домових служителів, прийде до нього з якоюсь почестю, то він їх благословить образом святителя Христового Леонтія. А коли образа не було під рукою, то обдаровував грішми по десять копійок чи по п"ятнадцять копійок.
Також написав перед смертю своєю власну духовну й оголосив преосвященному рязанському митрополитові Стефану (Яворському), і поклали вони поміж себе таку обітницю: коли рязанський преосвященний раніше помре, то поховати його ростовському митрополитові Димитрію, а коли ростовський митрополит Димитрій раніше помре, то поховати його рязанському. І так учинилося - рязанський і поховав його (а між собою братами звалися), а поховавши його, преосвященний рязанський всіх його келейників забрав із собою в Москву, і книги, котрі після нього залишилися, усі забрано в Москву, а книг святих багато залишилося.
Приходячи до семінарії, святий Димитрій, митрополит, зволяв казати учням: "Коли, - мовляв,
За столом-бо в той день із гістьми, за звичаєм минулих літ, хоч і нездоровий був, сидів з крайньою нуждою, а на ранок, тобто 27 жовтня, приїхав до нього Переяслав-Залеського Данилового монастиря архимандрит Варлаам (котрий був згодом архимандритом у Троїцькій лаврі) в гості, щоб відвідати; того ж таки числа до преосвященного прислала свого дворецького (жила вона в Ростові біля самого архиєрейського дому і часто до святого Димитрія зверталася для користі душевної) черниця Варсонофія Євфимівна Козинських, колишня годувальниця блаженної пам"яті государя царевича Олексія Петровича, щоб прийшов преосвященний до неї відвідати її, оскільки, живучи в Ростові, вона часто мала потребу в його преосвященстві для користі душевної втіхи, до якої від нього і писання було запропоновано в такий спосіб, як це й досі переписуване в Ростові можна знайти.
Смиренний архиєрей Димитрій.
Чесній черниці Варсонофії Евфимівні Боже благословення!
Один отець для нас усіх спільний є живий на небесах і скрізь є Бог. І один архипастир великий, що небеса пройшов, Христос. І один утішитель усіх Дух Святий. Отець отож небесний буде тобі отець, і дбалець, і хранитель; і архипастир Христос, Син Божий, хай спасе тебе, вівцю свою, котра гине, яку віднайде чесною своєю кров"ю. І утішитель Дух Святий хай утішає тебе в твоїй печалі, і хай наставить тебе на путь спасіння.
Коли ти і від нашого смирення потребуєш якоїсь душевної втіхи, то ми, смиренний, таку тобі раду пропонуємо: відкинь усілякий у світі цім помисел і залиши гадку свого опечалення, прихилися до любові Христової всією душею, і всім серцем, і всім помислом, і на того ж Христа, Сина Божого, поклади всю свою надію і поглиб у пречистих Його ранах розум свій, і йди у слід Його зі старанням, тоді будеш улюблена Його наречена і палацу Його наслідниця. По-скільки ти Його полюбиш, постільки Він тебе буде в майбутньому житті любити навіки, і поскільки для Нього нині попрацюєш, постільки Він там віддасть тобі; занехай, отож, дочасне, марнотне і про печаль тобі принесену не дбай, поглянь на Христа, Господа свого, розп"ятого на хресті, яке Він перетерпів безчестя, люблячи нас. Тож чи не перенесемо ми, грішні, малої печалі заради любові Його?
ebooksa