Уявіть собі, що вам випав один-єдиний шанс змінити історію. Куди б ви подалися? Що зробили б? Кому вкоротили б віку?
1 червня 1914-го року. Г’ю Стентон, колишній військовий та відомий шукач пригод, стоїть у Стамбулі на мосту через Босфор і вдивляється у мерехтливу воду внизу. Він, у цілком буквальному сенсі, — найсамотніша людина у світі. Адже ніхто з тих, кого він знав і любив, ще й не народився… а тепер, можливо, вже й не народиться ніколи.
Стентону відомо: наближається велика і страшна війна. Колективне самогубче божевілля, яке зруйнує європейську цивілізацію і впродовж наступного століття завдасть тяжкого лиха мільйонам людей. Тож його завдання — змінити хід історії, запобігти війні. Війні, яку розпочне один-єдиний постріл. Але справді… невже один-єдиний постріл може привести до катастрофи ціле століття? І якщо так, то… ану ж інший постріл зуміє те століття порятувати?
Версія 1.0 — Оля Крет — Fb2
Знову й знову. Бен Елтон
Текст не можна копіювати, розповсюджувати чи поширювати на інших інтернет-ресурсах. Поважаймо авторське право і працю одне одного.
Викладачам історії. У школі то був мій
Історична примітка
У 1687-му році сер Ісаак Ньютон опублікував «Principia» — працю, яка, на загальне переконання, стала найвпливовішою в історії науки. У ній він описав три закони руху, здійснивши справжню революцію в уявленнях людей про фізичний усесвіт.
Через шість років, у 1692-му, у Ньютона трапився нервовий зрив. Він страждав, зокрема, від безсоння, глибокої депресії та виснажливої параної. Ця криза стала для нього справжнім «чорним роком», адже навіть близькі друзі й колеги вважали тоді, що вчений просто збожеволів.
Згодом його розумові здібності відновилися, та відтоді він, схоже, втратив будь-який інтерес до науки. Натомість почав вивчати алхімію і шукати прихований сенс у Біблії.
У 1696-му Ньютон поступив на державну службу, зайнявши керівну адміністративну посаду у Королівському монетному дворі. На цій посаді найвидатніший у світі фізик, математик та натурфілософ перебував тридцять років поспіль, до самої смерті.
Сучасники про кризу в житті Ньютона та його відхід від науки знали небагато; нащадкам же було відомо про все це ще менше.
Александр Поп присвятив Ньютонові таку епітафію:
1
У Константинополі, в червні 1914-го року, саме заповідалося на ясний, прохолодний світанок, коли Г’ю Стентон — відставний капітан британської армії і фаховий шукач пригод — стояв на Галатському мосту, спершись на перила і втупивши погляд у воду. Віяв сильний вітер, і в ранковому світлі, що відбивалося від збриженої поверхні свинцево-сірої ріки, вершечки дрібних хвиль мерехтіли, наче зорі на небі.
Стентон приплющив очі й на мить забув, що перед ним — гирло Босфору, прадавнього стічного рову Візантії, а натомість уявив собі небесну твердь. Далеку галактику, всипану незліченними цятками божественного світла. Браму, що веде в осяйне забуття.
Знову широко розплющивши очі, він побачив ріку такою, якою вона й була, — ядучим варивом із усілякого гидотного лайна — і відвернувся. Якби йому й справді спало на думку вкоротити собі віку, то це однозначно була б куля: і швидше, і набагато чистіше.
Мостом, який нещодавно наново обшили металом, порипував і поскрипував не вельми численний зранку транспорт. Стентонові впала в око жінка в паранджі на протилежному боці.
ebooksa