Ангеліна лагідно сказала:
— Сідай послухай, — її очі потепліли, вона секунду помовчала і нарешті відповіла: — Так, я знала твою матір. Заспокойся, я все тобі розповім…
Я сів поряд на стілець, але ноги в мене нервово трусилися.
— Ми з твоєю матір’ю були подругами, — тихо вела далі Ангеліна, — але так сталося, що твоя мати померла дуже молодою…
— Як вона померла? Її вбили? — запитав я, і моя рука автоматично вп’ялася в холодне металеве бильце стільця.
— Ні,— хитнула головою Ангеліна. — Вона сама так вирішила. У неї були важкі пологи, і коли прийшов час вибирати, кому жити… Вона вибрала дітей.
— Дітей?
— Ну, дитину… Тобто тебе, — опустила очі Ангеліна.
— Як ви могли нічого мені не сказати?! Як? — я дивився в її обличчя, яке за роки, проведені разом, вже стало для мене рідним, і відчував, що вона знову щось від мене приховує. Від цього мені щосекунди ставало дедалі мерзотніше.
Ангеліна знову лагідно поглянула на мене:
— Я не хотіла зробити тобі боляче… Коли прийшов би час, я б тобі все розповіла…
— Вони торгувалися з дядьком Іваном за мене… І він мене здав! — підскочив я на ноги. — Звідкіля вони знали, що я тут? Як ви мені це поясните?!
— Заспокойся! Сядь!
— Ні,— я розпачливо хитнув головою. — Ні! Подумати тільки, а я вважав, що знайшов собі сім’ю!
— Сядь! — теж підвелася Ангеліна і простягнула до мене руки. — Тобі нічого не загрожує, поки ти зі мною!
Я відступив від неї на крок. І несподівано прозрів:
— Ви… ви теж хочете мене використати! Як і всі інші!
— Ні… ні…— безпорадно захитала головою Ангеліна. — Я не хотіла тебе використовувати…
Я був уже далеко не дитиною… І не вірив їй. Я більше нікому не вірив. Тому розвернувся і побіг із цього будинку геть.
5
ebooksa