Фавн стояв лицем до віконця, в якому своїм кволим диханням і холодними пальцями вигрів озерце прозорого скла, що крізь нього було видно сторожову вежу і подвір"я. Чашку з кутею поставив на стіл.
— Через годину почнеться атака, — розмірено й чітко вимовляв безжальні слова Фавн. — Треба підготувати оборону. Наступатимуть з боку стогу сіна, звідти, де ви мене знайшли. Але негайно треба затримати Святополка. Він приведе нападників.
Слова Фавна гіпнотично подіяли на Чміля і Мармизу, які слухали незнайому людину, підкоряючись її незрозумілій логіці і впевненості, наче стояв перед ними ясновидець. Чміль одразу повірив Фавнові, бо його слова збігалися з таємним попередженням з Києва, якого Фавн не читав.
— Хто нападе? Скільки їх?
— Не знаю. Бачив четверо саней, чоловік по п"ять в санях… Добре озброєні. Вони йдуть убити нас.
— Це наші? — спитав Мармиза.
— Чужі, — помовчавши, пильно вдивляючись у пітьму, Фавн спитав: — Зброя у вас є?
— Є, — відповів Чміль. — Автомати ІЖ-107, станковий кулемет, три міномети.
— Є станковий гранатомет ХМ-507 і протипіхотні гранати, — додав Мармиза.
— Прилади нічного бачення?
— Є.
— А батарейки до них?
— Великий дефіцит, — зітхнув сотенний. — Але для такої оказії знайдемо. А звідки ти, брате… ви, пане, знаєте?
— Про це пізніше. Не гайте часу. На вежу треба поставити вартового. Вони знають, що вартових нема. На жаль, він загине, тільки-но дасть сигнал тривоги. Але встигне попередити нас. Кулемет поставити на даху. Пане сержанте, ви сядете за кулемет. Пробачте мені, але я надто слабкий, не зможу бігати і стріляти. Я контролюватиму коридор. Дасте мені автомат. Міномети розставити так, щоб накрили шляхи підходу від стогу, самі знаєте, де. Всі ліхтарі й свічки загасити.
Щоб не перестріляти в темряві своїх людей, почепіть шматки тканини, що світиться. Знайдете?
— Є роби для шляхових робіт, оранжеві, світяться, — сказав Мармиза.
Сотенний і сержант побігли до зали. Ніхто й не помітив, як вони повернулися: дехто вже спав, умостивши голови на столі, серед святкових страв, а найбільш завзяті вперто тупцяли біля ясел і ялинки, витискаючи з себе останні залишки енергії, тривоги і непевності. Довгі тіні братчиків стрибали по стінах і стелі, подвоювалися і потроювалися, нагадуючи декому забуті телекартинки. Яків Гальперин терпляче розтовкмачував Микиті американські підходи до лікування хвороби Альцгаймера. Віфлеємська зірка сиротливо стояла в кутку зали і вже не виблискувала святково.
Святополка в залі не було. Він зник.
10
Першим нападників помітив Микита, якого поставили на дерев"яну сторожову вежу. Вони повільно посувалися з боку стогу сіна, прямуючи до заднього двору, а не до центральних воріт.
ebooksa