— Просто міс Стенз.
— Її немає і більше тут не буде.
Джефкот осміхнувся, не зводячи з Дарка підозрілого погляду.
— Я так і знав, що за цим ховається якась історія, — мовив він, — і коли вже нею цікавиться “Очевидець”, то, певне, неабияка. В чому тут штука, Поле? Шепніть колезі хоч слівце.
— Для вас тут немає ніякої історії, — сказав, наче відрубав, Дарк.
— Натрапили на золоту жилу?
— На що я натрапив, вас не обходить. Дайте спокій міс Стенз. Це не знахідка.
— Гарна жінка завжди знахідка, а я, признатися, ніколи ще не бачив такої красуні. До того ж, вона зв’язана з “Черіл”, а ті затялися, мов чорти, і ні пари з уст. Чим тут пахне, Поле?
— Нічим.
— Ну що ж, полишаю вам бути першим на місці злочину, — невдоволено, проте не без поваги, мовив Джефкот. — Принаймні тепер я знаю, що тут є за чим полювати. Ми маємо свої методи.
— Помагай боже, — буркнув Дарк.
Він уже збирався зачинити двері, коли почув позад себе голос Пенелопи:
— Хто це, містере Бейкер?
Дарк швидко озирнувся і побачив, як вона спускається сходами, у короткій зеленій сукні, схожа на ляльку з розмальованим обличчям та пишно збитим золотавим волоссям.
— Та так, пусте, — обізвався він. — Якийсь страховий агент.
Джефкот звів брови й тихенько присвиснув.
— На добраніч, містере Бейкер, — мовив він з образливою чемністю.
Тоді обернувся й пішов геть.
Дарк почекав, доки Пенелопа зійде до нього. Дівчина взяла його під руку і грайливо усміхнулась,
— Ну, ходімо вже вип’ємо, — пробелькотала вона. — Мені це корисно.
ebooksa