— Не будьте циніком, — докірливо мовила Мері. — Ви говорите точнісінько так, як усі. Мені набридло захоплення чоловіків. Їх цікавить тільки моя зовнішність. Вони говорять мені компліменти, залицяються, упадають коло мене, але все це таке пусте! Кілька тижнів тому жоден з них не поступився б мені місцем в автобусі. А так хочется поговорити з ким-небудь, хто знає мене такою, яка я є, кому байдуже до моєї зовнішності.
— Приміром, зі мною, ви це хотіли сказати?
— А хіба я помиляюся, Поле?
Він увімкнув зчеплення, і машина рушила.
— Не знаю, Мері. Я бачив усе від початку до кінця, якщо це й справді кінець. То була зовсім непогана вистава, поки вона тривала. Сподіваюся, що зрештою ви матимете з неї зиск.
Мері нахилилася до нього.
— Ви чимось пригнічені, Поле.
— Можливо, що й так, — погодився він.
— Це через мене?
Дарк збентежено всміхнувся.
— Коли ви тут, поруч, я почуваю себе менш пригніченим.
— Ви говорите загадками, — мовила Мері. — Я не розумію вас.
— Мене самого оточують загадки, — озвався він. — Чесно кажучи, я б з охотою перехилив чарчину.
Далі вони їхали майже мовчки. До квартири в Найтсбріджі дісталися о пів на другу. Дарк налив обом випити, і вони легенько торкнулися чарками.
— За найвродливішу в світі жінку, — промовив він.
— За найдивовижнішого в світі чоловіка, — відказала Мері.
Він сумно похитав головою.
— Я думала, може, ви схочете зробити останні фотографії, — сказала вона. — Завтра я відлітаю до Ніцци. Повернуся тільки десь за місяць.
Дарк закурив сигарету і замислено подивився на дівчину.
— Хто вас супроводитиме?
ebooksa