Я хотів щось сказати, але вона підняла руку й примусила мене замовкнути.
– Не кажіть ні слова. І не думайте, що тільки у вас болить серце. І якщо вам байдуже, що ви можете померти, як собака, то іншим це не байдуже, хоч я й не можу зрозуміти чому.
– Ізабелло…
– У воду. І не забудьте скинути штани й кальсони.
– Я знаю, як треба митися.
– Щось не дуже схоже.
Поки Ізабелла ходила по лікаря, я підкорився її наказам і прийняв хрещення в холодній воді з милом. Я не голився від самого похорону й, коли подивився на себе в дзеркало, побачив, що став схожий на вовка. Очі в мене запливли кров’ю, а шкіра була хворобливо бліда. Я вдягнувся в чистий одяг і сів чекати на галереї. Ізабелла повернулася через двадцять хвилин у товаристві ескулапа, що його, як мені здалося, я вже бачив у цьому кварталі.
– Ось ваш пацієнт. І не вірте жодному його слову, бо він брехун, – оголосила Ізабелла.
Лікар скинув на мене поглядом, оцінюючи ступінь моєї ворожості.
– А ви вірте лише собі самому, лікарю, – запропонував я. – Так, ніби я й не існую.
Лікар розпочав делікатний ритуал медичного обстеження, прослухав мене кілька разів, оглянув мені зіниці, рот, поставив кілька запитань таємничого характеру й кілька разів поглянув на мене скоса, тобто вдався до всіх тих заходів, які лежать в основі медичної науки. Коли оглядав порізи, що їх Ірен Сабіно зробила мені бритвою на грудях, то вигнув дугою одну брову й подивився на мене.
– А це що?
– Довго розповідати, лікарю.
– Ви це зробили собі самі?
Я похитав головою.
– Я залишу вам мазь, але боюся, що шрам не зійде.
– Гадаю, саме таку мету ставив перед собою автор порізів.
Лікар продовжив огляд. Я терпляче зносив усе, дивлячись на Ізабеллу, яка стривожено спостерігала за мною від дверей. Я зрозумів, як мені її бракувало і як я цінував її товариство.
– Твій переляк надмірний, – промурмотів я з докором у голосі.
Лікар оглянув мої руки й насупив брови, побачивши, що пучки пальців стерлися майже до голого м’яса. Він став бинтувати мені їх один за одним.
ebooksa