Гра янгола

– І що ж ми тепер робитимемо, коли старий нас покинув? – запитав він.

– Я не знаю…

Один зі службовців похоронної контори делікатно кахикнув, показуючи, що він хоче щось сказати.

– Якщо ви нічого не маєте проти, то мій товариш і я підберемо труну й…

– Робіть те, що ви повинні робити, – урвав його я.

– Ви маєте якісь побажання щодо організації похоронного ритуалу?

Я подивився на нього, не розуміючи.

– Небіжчик був релігійний?

– Сеньйор Семпере вірив у книжки, – сказав я.

– Зрозуміло, – відповів той, відступаючи вбік.

Я подивився на Барсело, який стенув плечима.

– Скажіть йому, нехай запитає в сина, – додав я.

Я знову вийшов у переднє приміщення крамниці. Ізабелла подивилася на мене із запитанням у погляді й відступила від Семпере-сина. Вона підійшла до мене, і я пошепки поділився з нею своїми сумнівами.

– Сеньйор Семпере був добрим другом пароха сусідньої церкви Святої Анни. Ходять чутки, ніби люди з архієпископату вже давно хочуть вигнати його за бунтарство й непослух, але він дуже старий, тож вони хочуть просто дочекатися, коли він помре.

– Це саме той чоловік, який нам потрібен, – промовив я.

– Я поговорю з ним, – сказала Ізабелла.

Я показав на Семпере-сина.

– Як він?

Ізабелла подивилася мені у вічі.

– А ви?