– Які ще інструкції він залишив?
– Нічого особливого. Звичайні собі виплати третім особам, що не мали нічого спільного ані з нашою конторою, ані з його родиною.
– Ви не могли б пригадати бодай одну з таких конкретних виплат?
– Мій батько залагоджував такі справи особисто, аби уникнути того, щоб службовці контори мали доступ до інформації, яка могла б скомпрометувати когось.
– А вашому батькові не здавалося дивним, що його колишній компаньйон доручив йому роздати ці гроші якимсь невідомим людям.
– Звісно, йому це здалося дивним. Багато чого йому здавалося дивним.
– Ви пам’ятаєте, куди надсилали ті виплати?
– Як я можу пам’ятати про це? Відтоді минуло не менш як двадцять п’ять років.
– Зробіть зусилля, – сказав я. – Задля сеньйори Маргарити.
Секретарка скинула на мене нажаханим поглядом, а я у відповідь підморгнув їй одним оком.
– Не смійте зачепити її бодай одним пальцем, – погрозливим тоном сказав Валера.
– Не вказуйте, як мені діяти, – урвав я його. – Як там ваша пам’ять? Освіжилася трохи?
– Я можу пошукати цю інформацію в приватних записах мого батька. Це все.
– А де вони є?
– Тут, серед його паперів. Але на це мені знадобилися б години…
Я повісив слухавку й подивився на секретарку Валера, яка почала плакати. Я подав їй хусточку й підбадьорливо плеснув її по плечу.
– Ну ж бо, жінко, заспокойтеся, не плачте. Я вже йду. Ви ж самі переконалися, що я хотів лише поговорити з ним.
Вона кивнула головою, не відриваючи нажаханого погляду від револьвера. Я застебнув ґудзики на пальті й усміхнувся їй.
– І останнє прохання.
Вона підвела погляд, боячись найгіршого.
ebooksa