Я подивився їй у вічі й кивнув головою. Відчув, як у мене холоне кров. Риси лише вгадувалися, але погляд неможливо було не впізнати.
– Крістіно, привітай мого друга Давида. Віднині ти житимеш із ним.
Я обмінявся поглядами з хазяїном, але не сказав нічого. Дівчинка подала мені руку так, ніби репетирувала цей рух тисячу разів, і засоромлено засміялася. Я нахилився й пригорнув її до себе.
– Привіт, – прошепотіла вона.
– Дуже добре, Крістіно, – схвально промовив хазяїн. – А що ще ти маєш сказати?
Дівчинка кивнула головою, раптово пригадавши.
– Мені сказали: ви вмієте створювати оповідання й казки.
– І то найкращі, – докинув хазяїн.
– Ви створите одну для мене?
Я завагався на кілька секунд. Дівчинка з тривогою подивилася на хазяїна.
– Мартін? – промурмотів хазяїн.
– Звичайно, – сказав я нарешті. – Я створю для тебе всі ті казки, які ти в мене попросиш.
Дівчинка всміхнулася й, підійшовши до мене, цмокнула мене в щоку.
– Чому б тобі не піти на пляж і не почекати там, поки я попрощаюся зі своїм другом, Крістіно? – сказав хазяїн.
Крістіна кивнула головою й повільно відійшла, за кожним кроком обертаючи голову й усміхаючись. Поруч мене уста хазяїна, які завжди здавалися мені проклятими, шепотіли лагідні слова:
– Я вирішив повернути вам те, що ви любили найбільше й що я у вас відібрав. Я хочу, щоб протягом певного часу ви побували на моєму місці й відчули те, що відчуваю я: щоб ви не постаріли на жоден день і побачили, як виросте Крістіна, щоб ви закохалися в неї знову й побачили, як вона постаріє біля вас і як помре на ваших руках. Це буде моє благословення й моя помста.
Я заплющив очі, внутрішньо не погоджуючись.
– Це неможливо. Неможливо, щоб вона стала тією самою.
– Це залежатиме лише від вас, Мартін. Я передаю її вам як чисту сторінку. Ця історія належить уже не мені.
Я почув, як його кроки віддаляються, і, коли розплющив очі, хазяїна поруч уже не було. Крістіна, стоячи біля молу, дивилася на мене стурбованим поглядом. Я всміхнувся їй і повільно підійшов до неї із сумнівом у душі.
ebooksa