– А як там Крістіна?
– Ти можеш собі уявити. Її мати давно померла, і Мануель – єдина родина, яку вона має. Вона взяла із собою альбом родинних фотографій і щодня гортає його перед бідолахою, спостерігаючи, чи він не пригадає чогось.
Поки Відаль розмовляв, його роман – чи, точніше кажучи, мій – лежав у стосі паперів обкладинкою донизу на столі в галереї за півметра від його рук. Він розповів мені, що за відсутності Мануеля звелів Пепові – той, здається, дуже добре вмів їздити верхи на коні – навчитися водити автомобіль, але поки що з хлопця не було ніякого пуття.
– Дайте йому час. Автомобіль не кінь. Головне – практика.
– Оскільки ти про це згадав, Мануель навчив тебе водити машину, чи не так?
– Трошки, – признався я. – І це зовсім не так легко, як здається.
– Якщо роман, над яким ти тепер працюєш, ніхто не стане купувати, ти завжди зможеш бути моїм шофером.
– Не ховаймо бідолашного Мануеля передчасно, доне Педро.
– Я й справді невдало пожартував, – визнав Відаль. – Пробач.
– А як ваш роман, доне Педро?
– З ним усе гаразд. Крістіна забрала остаточний варіант рукопису в Пучсардá, щоб передрукувати його там начисто й привести до ладу, поки вона перебуває біля свого батька.
– Я радий бачити вас задоволеним.
Відаль подивився на мене з тріумфальною усмішкою.
– Сподіваюся, це буде великий роман, – сказав він. – Після стількох місяців, які я вважав утраченими, я перечитав перші півсотні сторінок, які передрукувала Крістіна, і вони мене самого здивували. Думаю, що й ти будеш здивований. Схоже, і я міг би тебе чогось навчити.
– Я ніколи в цьому не сумнівався, доне Педро.
У той вечір Відаль випив більше, аніж дозволяв собі раніше. Довгі роки нашого знайомства навчили мене добре відчувати, коли його змагав неспокій, і я зрозумів, що цей візит був не просто візитом чемності. Коли він ліквідував останні запаси моєї ганусівки, я налив йому повний келих бренді і став чекати.
– Давиде, є речі, про які ми з тобою ніколи не говорили.
– Про футбол, наприклад.
– Я говорю серйозно.
– Говоріть, доне Педро.
ebooksa