Гра янгола

Книгар замислився на кілька хвилин.

– Це роман Мартіна, того самого, який під псевдонімом написав «Місто проклятих»? – Я ствердно кивнув головою. – Я його замовив, але з редакції поки що нічого не відповіли. Стривайте-но, я подивлюся.

Я пішов за ним до прилавка, де він обмінявся кількома словами з одним зі своїх колег, який заперечливо похитав головою.

– Книжку мали доставити нам учора, але видавець повідомив, що в нього немає зайвих примірників. Пробачте. Якщо бажаєте, я залишу для вас примірник, коли книжка надійде.

– Не турбуйтеся. Я ще прийду. І дуже вам дякую.

– Пробачте мені, кабальєро. Не знаю, що там сталося, бо я мав її одержати. Я вже вам казав…

Вийшовши з книгарні, я підійшов до кіоска на початку бульвару Рамбла, де продавали пресу. Там я купив майже всі газети того дня, від «Ванґардії» до «Голосу індустрії». Потім зайшов до кав’ярні «Каналетас» і став переглядати сторінки куплених газет. Рецензії на роман, який я написав для Відаля, були в кожній, на всю сторінку, великими літерами і з портретом дона Педро, на якому він здавався замисленим і таємничим, в елегантному костюмі та з люлькою, яку смоктав із добре завченою недбалістю. Я почав читати заголовки, а також перші та останні абзаци рецензій. Перша, на яку я натрапив, починалася такими словами: «“Дім із попелу” – це твір зрілий, багатий і наділений високими перевагами, твір, у якому ми знаходимо все те найкраще, що може запропонувати нам сучасна література». Інша газета повідомляла своїх читачів, що «ніхто в Іспанії не пише краще, ніж Педро Відаль, високошанований маестро й відомий романіст», а третя проголошувала, що роман Педро Відаля – це «роман солідний, досконало написаний і незрівнянний за своєю якістю». Четверта газета провіщала велику міжнародну славу Відалеві та його роману: «Європа схиляється перед маестро» (хоча роман вийшов друком лише два дні тому в Іспанії, а якщо взяти до уваги час, потрібний на його переклад, то він ніяк не міг бути опублікований у жодній іншій країні раніше, ніж за рік). Далі автор цієї ж таки рецензії вдавався до багатослівної балаканини про те, з якою глибокою пошаною вимовляють ім’я Відаля «найвідоміші міжнародні експерти», хоч, наскільки мені було відомо, жодну з його книжок ніколи не перекладали жодною іноземною мовою, окрім одного роману, переклад та публікацію якого фінансував сам дон Педро і якого було продано 126 примірників. Якщо зробити загальний висновок з усіх тих публікацій, то преса одностайно стверджувала, що «народився великий класик» і що роман засвідчив появу «найбільшого письменника нашого часу – Відаля, маестро, якого ні з ким порівняти».

На протилежній сторінці деяких із газет були також надруковані коротенькі, обсягом на шпальту або дві, рецензії на роман такого собі Давида Мартіна. Найприязніша з них починалася так: «Твір початківця Давида Мартіна, написаний досить-таки вульгарним стилем, під назвою “Кроки в небо”, з першої сторінки свідчить про цілковиту відсутність у його автора як таланту, так і будь-якого творчого ресурсу». У другій стверджувалося, що «початківець Мартін намагається наслідувати маестро Педро Відаля, проте без найменшого успіху». Остання, яку я знайшов у собі терпіння прочитати, опублікована в «Голосі індустрії», починалася з короткого вступного абзацу, надрукованого жирним шрифтом, де говорилося: «Давид Мартін, нікому не відомий новачок у літературі, мабуть, редактор газетних оголошень, судячи з його безпорадного стилю, здивував нас тим, що можна назвати найгіршим літературним дебютом року».

Я залишив на столі газети та замовлену каву і, спускаючись бульваром Рамбла, дійшов до контори Баридо та Есковільяса. Дорогою проминув чотири чи п’ять книгарень, усі прикрашені незліченною кількістю примірників роману Відаля. У жодній із них я не побачив жодного примірника своєї книжки. У кожній із них повторився той самий епізод, який я пережив у книгарні «Каталонія».

– Розумієте, я не знаю, що сталося, бо книжку мали доставити позавчора, але видавець повідомив, що весь наклад у нього вичерпався, і він не знає, коли надрукує книжку ще. Якщо залишите мені своє прізвище й телефон, то я зможу вас попередити, коли книжка надійде… Ви запитували в «Каталонії»? Якщо навіть у них немає…

Двоє компаньйонів зустріли мене з відверто похоронним виглядом. Баридо сидів за своїм письмовим столом і грався авторучкою, а Есковільяс, стоячи за його спиною, просвердлював мене поглядом. Отрута зайняла вичікувальну позицію, сівши біля мене в кріслі.

– Ви навіть уявити собі не можете, як я вам співчуваю, сеньйоре Мартін, – почав Баридо. – Проблема ось у чому: книгарі зробили нам замовлення, спираючись на рецензії, які з’явилися в газетах, ви мене не запитуйте, звідки й чому. І якщо ви зазирнете на наш склад, то побачите, що там лежать три тисячі примірників вашого роману, які померли, ще й не народившись.

– І забравши купу грошей, які ми витратили, щоб їх надрукувати, – додав Есковільяс відверто ворожим тоном.

– Я зайшов до складу, перш ніж прийти сюди, і з’ясував, що вони одержали тільки триста примірників. Завідувач сказав мені, що більше не друкували.

– Це брехня, – заявив Есковільяс.

Баридо урвав його примирливим тоном:

– Пробачте моєму компаньйонові, Мартін. Повірте, ми, як і ви, і навіть більше, ніж ви, обурені тим ганебним цькуванням, якому місцева преса піддала книжку, до якої всі ми в цьому видавництві поставилися зі щирим захватом, але я просив би вас зрозуміти, що, попри нашу глибоку віру у ваш талант, у цьому випадку ми зв’язані по руках і ногах тією недоброзичливою атмосферою, яку створили злостиві відгуки преси. Але не занепадайте духом, Рим також був збудований не за два дні. Ми докладемо всіх можливих зусиль, щоб вивести ваш твір на ту орбіту, на яку він заслуговує своїми високими літературними перевагами…

– Накладом у триста примірників.

Баридо зітхнув, прикро вражений моєю недовірою.

– Ми надрукували п’ятсот, – уточнив Есковільяс. – Двісті вчора забрали Барсело й Семпере; вони приходили сюди власною персоною. Решту ми віддамо під час сеансу наступного обслуговування, бо не могли взяти участь у цьому, оскільки конфліктна ситуація нових надходжень була невигідною для нас. Якби ви потурбувалися про те, щоб зрозуміти наші проблеми, і не були таким егоїстом, усе чудово залагодилося б.