– Не будемо про це.
– Ідеться про тих двох сучих синів? Баридо й крадія трупів?
– Забудьте про все, доне Педро. Як ви вже мені пояснили, в усьому винен я. І ніхто більше.
Метрдотель наблизився із запитанням у погляді. Я не дивився в меню й не думав цього робити.
– Те, що звичайно, для двох, – сказав дон Педро.
Метрдотель відійшов із шанобливим поклоном. Відаль дивився на мене таким поглядом, ніби я був небезпечним звіром, замкненим у клітці.
– Крістіна не змогла прийти, – сказав він. – Я приніс книжку, щоб ти зробив для неї дарчий напис.
Він поклав на стіл примірник «Кроків у небо», загорнутий у червоний папір із товарним знаком книгарні «Семпере та син», і посунув його до мене. Я не зробив руху, щоб його взяти. Відаль зблід. Весь його запал і виправдувальний тон його мови відступили. «Час завдати удару шпагою», – подумав я.
– Скажіть мені нарешті те, що ви маєте сказати, доне Педро. Я вас не вкушу.
Відаль випив своє вино одним ковтком.
– Я маю сказати тобі дві речі. Вони тобі не сподобаються.
– Я вже починаю звикати.
– Одна з них стосується твого батька.
Я відчув, як гірка посмішка скривила мені губи, ніби я щойно проковтнув отруту.
– Я хотів сказати тобі про це давно, але подумав, що користі тобі з того не буде. Ти подумаєш, що я мовчав із боягузтва, але я готовий присягтися тобі чим завгодно…
– Переходьте до суті, – урвав його я.
Відаль зітхнув.
– У ту ніч, коли помер твій батько…
– …коли його вбили, – поправив я крижаним тоном.
– То була помилка. Смерть твого батька була помилкою.
ebooksa