О третій годині побачив матір. Вона повільно йшла доріжкою, долаючи сніг. В руках у неї був невеличкий вінок з зеленого ялинкового віття. За мамою ніхто не йшов. Мати підійшла до могили, відкрила чавунні дверцята огорожі, поклала на снігову шапку вінок, дістала з сумки маленьку свічечку у скляній лампадці й запалила. Перехрестилася по-католицьки — зліва направо — і застигла у глибокій задумі.
— Мамо, — сказав Гайдук, сповнений ніжності до матері й почуття провини.
Мати повільно й розгублено повернулася на звук його голосу.
— Мамо, це я, Iгoр.
Мати дуже постаріла за роки, що не бачив її. Була в довгому коричневому старому пальті, що він привіз їй років десять тому з Америки, запнута сірою шерстяною хусткою, як сільська жінка.
— Мамо, не бійся. Це я.
Мати повільно сіла в сніг, намагаючись вчепитися рукою за огорожу могили. Гайдук підбіг до неї, підняв й почав обтрушувати сніг з пальта.
— Ігор... синку... ти живий? — простогнала мати.
Він поцілував її в мокру від снігу щоку.
— Живий. Живий. Я повернувся.
— А мені сказали, що ти злочинець. Якийсь молодий офіцер приходив. А потім — що ти загинув.
— За тобою стежать?
— Біля будинку топчуться. А на кладовище не ходять.
— Негайно зв"яжись з Наталією Гаврилівною. Тільки особисто, без телефону. Потім усе розповім. Зараз часу немає. Нехай вона скаже гетьману, що я повернувся. Якщо він хоче мене бачити, нехай дасть сигнал.
— Який? — не вірячи, що бачить живого сина, спитала мати.
— У неділю нехай гетьман прийде на квартиру... він знає де... в Липському провулку... о шістнадцятій годині. Мені потрібен тільки сигнал. Годинник на Національному банку має відставати на п"ять хвилин. З чотирнадцятої до шістнадцятої години. Ти все зрозуміла, мамо?
— Так.
— Все запам"ятала?
— Годинник на п"ять хвилин, — повторила мати, — квартира на Липському провулку.
Це була конспіративна квартира Особливого відділу при гетьмані. ДерВар не мав права її контролювати — цим займалося Управління особистої охорони гетьмана.