***
32.
О 8.30 у понеділок першим до службового кабінету Гайдука, розміщеного у лівому крилі гетьманського палацу над Дніпром, увійшов Юлій Юліанович Мережко. За ним — помічник, що тримав у руках великий прямокутний щит, загорнутий у сірий папір. Мережко був у парадному, чорному зі сріблом мундирі генерала армії корпусу жандармів, з зіркою, на якій виблискували діаманти, почепленою до галстука, і обов"язковою козацькою шаблею. Правда, з огляду на невеличкий зріст Мережка, шаблю довелося підкоротити, і вона стала схожа на кинджал. За Мережком міцно приліпилося прізвисько «курдупель». Мстивий характер і об"ємна, точна комп"ютерна пам"ять генерала армії примушували, однак, бути обережними тих, хто хотів цим образливим словечком принизити (дивна тавтологія — принизити за низький зріст) Директора ДерВару. Радісно всміхаючись, Мережко широко розставив руки, як рибалка, що показує розміри спійманої риби.
— Дорогий Ігорьок, радий, безмежно щасливий за тебе, — піднявшись навшпиньки, Мережко намагався поцілувати Гайдука в губи. Цей його гидкий звичай — цілувати чоловіків у губи — був ще однією темою кпинів у владних колах держави.
— Я завжди вірив у тебе, ще з часів Бухарестської кампанії... Пам"ятаєш, як ти захопив румунського генерала, і ми разом його допитували? — щебетав Мережко.
Гайдук запросив Мережка сісти за довгий конференційний стіл, але той відмовився.
— Сподіваюсь, Ігорьок, на плідну співпрацю між нами і нашими конторами. Україна в нас одна, і гетьман теж один. Нам як ніколи треба бути разом. Коли засідання РНБ?
— Спочатку треба підготувати, — ухилився від відповіді Гайдук.
— А тема яка? — у Мережка була велика важка голова, проникливі блакитні очі випромінювали спокій і упевненість.
— Новолюди і смертохристи, — сказав Гайдук.