Час смертохристів. Міражі 2077

Моя сльоза тебе уже не стріне.

З усіх постав — лиш горде німування...

Що виросло б, матусю, — квіт чи рана,

Коли б і я зник у снігах Вкраїни?*

* пер. Петра Рихла

«Хто з вас зрадить мене?» — думав Гайдук, дивлячись, наче вперше, наче новими очима на офіцерів, що вітали його так само щиро, як колись у Вашінгтоні в день Гайдукового народження співробітники Бюро — Віктор Безпалий, Костя Слісаренко, Карл Томпсон та Ніколь Коен. «Хто з вас піде зі мною до кінця?» — запитував Гайдук самого себе, приберігши насамкінець головне питання:

— І чи я сам готовий іти до кінця?

За кавою з київським тортом сталася смішна пригода: в акваріумі невідь звідки з"явилася сіро-чорна лискуча акула, від якої рибки, наче хмарка потривожених пташок, розлетілися навсібіч, поховалися серед коралових рифів. Акула, розлетівшись з глибини акваріуму, вдарилася щосили головою в скло, вищиривши гострі зуби: навіть треновані офіцери розвідки здригнулися на мить, заскочені зненацька атакою оскаженілої істоти.

Регіт Невінчаного розрядив напруження. Всі зрозуміли, що це чергова витівка ветерана розвідки — упхати до акваріуму електронне опудало з жахів Діснейленду, щоб не забували колеги-офіцери про небезпеку, яка чигає на них усюди, щоб не розслаблялися занадто у цей спекотний день, не відчутний тут, на глибині дванадцяти метрів під землею.

Коли всі розійшлися, а Невінчаний з Дімою Мочалкіним прибрали сліди святкування, Гайдук попросив привести до нього Давида Бейліна, який стажувався на Острові, чекаючи подальших наказів АМАНУ і ВІРУ.

Гайдук ненавидів липень— найнебезпечніший місяць року. У липні помер його батько, у липні почалася Третя світова війна, у липні штурмові загони ЕнРосу атакували Київ, у липні траплялися найбільші катастрофи світу. Через два дні спливав строк його відповіді Фрідману, у липні — в Афінах — вирішувалася доля України: чи так само, як і Росія, вона буде порубана всесвітніми м"ясниками на частини, і,наче обідрана туша телиці, кинута на плаху зрадливими господарями країни, чи...

Зайшов Бейлін, запитально кліпаючи рудими віями.

— Давиде, ви єдиний, кому я це кажу. — Гайдук зробив паузу, наче вагався — чи довіритись цьому хлопцю, батьки якого працювали з батьком Гайдука на заводі Антонова. Нарешті зважився: — У разі якоїсь... надзвичайної ситуації... прошу вас вивезти мою матір до Польщі.

Він вислав на геджет Бейліна зашифрований сигнал з польською адресою Марека Гороля і всіма необхідними і-мейловими адресами.

Давид аніскільки не здивувався, навпаки, все одразу зрозумів, усе перевірив і не ставив зайвих запитань.

— І ще одне, — попрохав Гайдук. — Допоможить у разі потреби Божені О"Коннел. Ця дівчина, американка... живе зі мною.

Наступна порція інформації перекочувала до геджета Бейліна.

— Я все зроблю. Дозвольте йти? — Давид міцно потиснув руку Гайдукові. І, затримавшись на секунду, сказав: — Ату дівчину... Ніколь Коен... я не вбивав. Дав їй снодійне. Мене підставили.

Залишившись сам, Гайдук довго і нерухомо сидів, вдивляючись у календар, вивчаючи розклад липня. План майбутнього. Якого ніхто не здатний прочитати.

Він подумав, що то не муляж акули зазирав у скло акваріуму, а Сірий Князь прийшов оглянути свої володіння.