— Добре, — засміявся Гайдук. — Беру.
Він провів Голембієвську у внутрішній дворик, де стояв її бронеавтомобіль. За ними йшли генерал Раджив Лал та охоронці. Перед тим, як пірнути всередину машини, Індіра притислася до Гайдука і, цілуючи, прошепотіла:
— Не піддавайтесь китайцям. Після Стамбула приїздіть до мене в Дарницю. Там поговоримо. Я вас чекаю. Я ваш союзник.
Потім, ступивши крок уперед і взявшись за дверцята, засміялася:
— Шиву можете не перевіряти. Там немає жучків. Все‑таки бог. Він і так усе чує.
Дверцята за нею зачинив офіцер охорони. Гайдук відчув, як пульсує тіло — ознака сильного серцебиття.
61
Ерна Еріхівна Богошитська відзначалася трьома фундаментальними рисами, які твердо вирізьблювали непростий візерунок її особистості:
а) жадобою влади, причому не лише влади адміністративної чи політичної, а й влади в широкому розумінні цього величного поняття — влади над людьми, над часом, над простором;
b) жадобою помсти, породженою сатанинським почуттям заздрості — до всього, що хоч трохи перевищує її уявлення про себе як найвродливішої, найталановитішої, найрозумнішої жінки в світі; і коли майже щодня життя доводило їй, що це не так, ще більше вигострювалася й гартувалася ненависть Ерни Еріхівни до інших — переважно до ЖІНОК;
c) жадобою сексуальних насолод, нестримний потяг до яких сидів в хромосомах, успадкованих нею від батьків — Оксани Хлузько та Еріха Богошитського, перукарів з Василькова. Справа в тому що замість «жіночого» набору хромосом XX, малу Ерночку Бог (чи, скоріше, сатана) нагородив чоловічими хромосомами XY, що стали причиною вродженої гіперсексуальності (ВГС), або синдрому Мориса — рідкісної аберації, яка визначила життя дівчинки. Якби батьки уважніше придивлялися до поведінки дочки, можливо, й звернулися б до сексологів, установили причину деяких дивних схотінок Ерни. Але вічна заклопотаність, гонитва за копійкою не дали цим добрим людям можливості помітити патологію.
Навпаки, на відміну від нічим не прикметних провінційних перукарів, пропахлих шампунями й дешевими спреями, Ерночка зростала як богообрана дитина, нагороджена всебічними талантами — і насамперед мистецьким. Картини п"ятирічної чорнявої, як галка, дівчинки, трохи зизуватої й гостроносої, отримували перші місця на виставках, захоплюючи і водночас лякаючи глядачів: замість того, щоб змальовувати щасливе дитинство у вигляді веселки, сяючого сонечка і зеленої травички, мала Ерна немовби зазирала в інший — інфернальний — світ, похмурий і сповнений мороку, в якому дивовижні хижі птахи з дитячими лицями літали над випаленою землею; хоч як намагався керівник художньої студії київського (Богошитські, продавши перукарню, перебралися до столиці, як радили їм наставники Ерни) районного будинку Пласту Іван Степанович Гавриш підкладати юній художниці яскраві світлі фарби, підказуючи оптимістичні сюжети, Ерна вперто гнула свою ідейно хибну лінію. Однак гетьманська держава К.-Д. Махуна потребувала більш патетичного, життєствердного мистецтва, і дванадцятилітню Ерну чекав жорстокий удар: її не прийняли до художньої школи, що перебувала під патронатом самого гетьмана; взяли найбездарніших, але вродливих дівчат, чиє базарно–святкове малярство не викликало в глядачів похмурих думок — життя саме по собі було таке похмуре, що потребувало більш оптимістичних мистецьких візій.
Невизнання художніх талантів Ерни стало поворотним моментом її життя, коли гени ненависті, заздрості, сексуальних утіх і потягу до влади раптово прокинулися в її темній душі, наче наполохані пострілом чорні птахи, що їх любила малювати. До цього додалася зустріч Ерни з Вульфом Ширкою: виявилося, що жили в одному тридцятишестиповерховому будинку на заході Києва, поряд з Окружним шосе. Одного дня, коли Ерна, пригноблена поразкою на художній ниві, похнюплена й негарна, увійшла до ліфта, слідом за нею в кабіні опинився старий, як їй здалося, сивий чоловік з хрипкою астматичною задишкою; він поглянув на дівчину своїми дивними світлими очима, в яких стояв холодний туман, й вона відчула, як його руки залізли під футболку й почали м"яти маленькі соски, від чого дівчину наче паралізувало й вона, як потім звірялася Ширці, «пустила сік», відчувши хвилю блаженства, присіла на коліна, притулившись обличчям до білих штанів невідомого пана. Їхня перша мандрівка ліфтом на тридцять п"ятий поверх тривала довго й беззвучно. З того дня — Вольф Ширка знімав пентхауз на тридцять п"ятому–тридцять шостому поверхах — життя Ерни набуло зовсім нового смислу: вона, навчаючись у німецькій школі імені Гегеля, завжди знаходила час, щоб опинитися в сусідній квартирі, реалізуючи найпотаємніші свої підліткові фантазії в обіймах Вольфа Ширки, який, вигадливо й солодко пестячи Ерну, тренував її почуття заздрості й ненависті до тих, хто зустрічався на її шляху. Ширка, який представився консультантом з інвестицій німецької сірчаної компанії «Сульфур–Індустрі», допоміг Богошитській почати власний бізнес, давши гроші на створення невеличкої компанії real estate «Ерна». Діяльність спекулянта помешканнями в Києві–West (до Києва–Ost Богошитську не пустили, що стало ще однією причиною її ненависті до Інді Голембієвської) відкрила перед Ерною величезні можливості у сферах людинознавства (вона називала це «шакалознавством») і квартирології (тобто науки, що вивчає невтомну діяльність людей з поліпшення умов проживання).
Уже у віці шістнадцять років Ерна Еріхівна, завдяки своїй енергії й вигадливості, стала процвітати на ринку житла, що дало їй можливість купити для власних потреб три квартири у різних районах Києва й піти від остогидлих батьків, які були неприємно вражені, відкривши, що їхня талановита Ерночка загартовувала свою невинну натуру блудом зі старим цапом, від якого смердить сіркою; батьки не розуміли, що саме вони випадково нагородили своє дитя неприродним набором хромосом, які терзали худеньке тіло Ерночки; три окремі квартири на вулицях Провідницькій, Пролетарській і Прорізній давали змогу Богошитській трахатися досхочу з широким контингентом клієнтів та колег; Вольф Ширка ніколи не дорікав улюбленій дівчині, навпаки — заохочував її допитливість, бо в момент злягання відкривалося багато людських таємниць, які цікавили Ширку. На жаль, Вольф страждав на професійне захворювання — хронічну астму викликану сіркою, — від чого дихав здушено, з присвистом, зі спазмами й змушений був постійно виїздити на лікування до Ірану, Пакистану, Сомалі. Щоб Ерночці не було самотньо і сумно, Ширка познайомив Богошитську зі своїм старим другом, генералом Юлієм Юліановичем Мережком. Обслуговуючи літнього, товстого коротуна, вічно заклопотаного своїми режимозахисними справами, Ерна, намагаючись вичавити з цього курдупеля хоч краплину сперми, з сумом думала, що всі молоді, гарні чоловіки не цікавляться нею, захоплюючись іншими — незбагненно вродливими, звабливими жінками, якими повнився Київ і яких так ненавиділа Богошитська. Єдиною відрадою для неї було відчуття своєї влади над усіма цими старими, хворими, битими життям чоловіками. Задовольняючи свої садомазохістські примхи, Ерна випитувала в своїх партнерів сокровенні таємниці — як люблять/ненавидять вони своїх дружин, що думають вони про верховну владу в Україні і як оцінюють останні мирні ініціативи гетьмана.
Завдяки розгалуженим бізнесовим і політичним зв"язкам Богошитська стала одним з найпоінформованіших агентів ДерВару, а завдяки дозволу (ба, навіть проханню) Ю. Ю. Мережка висловлювати будь–які антидержавні погляди (тобто говорити правду, на яку в цій країні мало хто зважувався) вона зажила неабиякої популярності в національно–революційних і ліберально–дисидентських колах Києва.
Доля подарувала їй зустріч з Василем Капраном (Волею), на той час одним з очільників НАРЕВ. Бажаючи купити конспіративну квартиру для зустрічей націонал–революціонерів, Капран звернувся до Богошитської. Події відбувалися в 2075 році, коли Капран, якому заледве виповнилося двадцять три роки і який вже вважався запеклим, невиправним ворогом гетьмана і його держави, остовпів, побачивши Ерну і вже в першій порожній квартирі на вулиці Пролетарській повзав біля її колін, забувши назавжди про Лесю — мрійливу однокласницю з Рівного, з якою ледве обмінявся цнотливим поцілунком… Ерна Богошитська пережила також щось подібне до душотрусу: вперше в її житті на неї звернув увагу чоловік молодий, навіть молодший за неї. Гарний, сповнений сил, овіяний славою революціонера.
З насолодою дивився Ю. Ю. Мережко записи Ерниних злягань, віддавань і нестримних, з зойками та лясканням гарапника, трахань з молодим бунтівником, сексуальна енергія якого становила значну небезпеку для держави: якщо її сублімувати в політичну дію, існуючий режим навряд чи вдасться врятувати. І ще одна істина відкрилася старому поліцеймейстеру: спостерігаючи збоку за любовними фортелями своєї агентки, якій присвоїв псевдо «Труппенфюрер», відчув огиду до брудної розпусниці і щось схоже на жаль до Василя Капрана. Доручив «вести» Богошитську одному з молодих перспективних офіцерів ДерВару на прізвище Чаленко. Власне, з подачі Чаленка Ерна Еріхівна, граючи на честолюбстві Капрана, вміло розпалювала його нехіть до старого керівництва НАРЕВ: посилилася гризня, зростали взаємна недовіра, звинувачення в приналежності до гетьманської агентури — і Василь Капран вийшов з НАРЕВ, організувавши ЛУК, де став єдиноосібним лідером. Його колег по організації націонал–революціонерів заарештували й вислали на каторжні роботи з сортування радіоактивних відходів на Чорнобильській АЕС.
Бізнес Богошитської процвітав: кожну квартиру що вона продавала VIP–персонам (а її офіс спеціалізувався саме на обслуговуванні VIPів), була обладнана таємними камерами спостереження: елітний будинок на розі Інститутської та Банкової, в якому жив Гайдук, не був винятком. Департамент внутрішнього моніторингу ДерВару, очолюваний Чаленком, швидко зростав, вимагаючи збільшення спостерігачів за житлом української еліти.
І тут трапилось неочікуване: влітку 2076 року з екранів ДерВару зникли Василь Капран та його Ліга Устима Кармалюка. Богошитська розгублено доводила Мережку і Чаленкові, що не розуміє, де подівся її коханий, що з ним сталося. Мережко, як людина потрійно підлої мудрості, не повірив «Труппенфюреру» — і мав рацію. Богошитська інтуїтивно зрозуміла, що режим Махуна ось–ось розвалиться, що при цьому її також не пощадять і що її коханий Василь буде знищений — тож, передбачивши хід історичних подій, до яких наближалася козацько–гетьманська держава, на кордонах якої вже нависала Чорна Орда, зробила все, щоб врятувати і себе, і свого улюбленого революціонера. Вона порадила Капрану пірнути, поки не пізно, в глибоке підпілля й купила йому нічим не прикметний будинок у Бучі, перервавши тимчасово з провідником ЛУК всі зв"язки. Щоправда, він міг знайти всі новини з життя процвітаючої ріелторки на сайті її офісу «Ерна» й подеколи подавати знаки свого існування, висилаючи на сайт зашифровані сигнали.
Мережко, який у червні 2077 року дістав страшного прочухана від гетьмана за невміння покласти край зухвалій діяльності ЛУК та Василя Капрана, лютував, вимагаючи від Ерни інформації про її коханого, але вона стояла на своєму: нічого, мовляв, не знаю, ніяких контактів з ним не маю і думати про нього забула.
ebooksa