— Ви де живете? В братстві? — спитав Гайдук.
— Ні. Я повернувся до Києва, працюю в газеті «Український час». Живу в квартирі батьків.
— Я дозволяю вам побачитись з Зореславою. Скажете майору Домбровському Якщо вона погодиться бути з вами, можете взяти її на поруки.
Гайдук дістав з заднього сидіння плащ–палатку, дав її Нестору.
— Літопис написали? — спитав, дивлячись, як юнак скидає мокре пальто й надягає плащ–палатку.
— Ні, — неохоче сказав Нестор. — Є інший сюжет.
— А чашу Святослава шукаєте?
— Що її шукати, — похмуро, не дивлячись на Гайдука, відповів Нестор. — На Подолі в китайському магазині продаються сотні чаш Святослава. Будь–яка ціна, будь–який розмір…
59
Спалення понад чотирьохсот слизовиків у тунелях будинку колишнього Особливого відділу викликало в країні величезний політичний скандал: опоненти Василя Волі назвали цю страшну подію «Київським крематорієм», «Бабиним яром-2», «українсько–сомалійським геноцидом» чи «flamicide» (вогнецидом), «Київським пеклом», «балом Сатани». Напередодні парламентських і президентських виборів опозиція звинувачувала президента Волю та його партію КУНА — звідти пішли прізвисько Волі «вогнеборець» та термін «кунацид», — а до членів правлячої партії приклеїли дзвінку і несправедливу назву «вогневики». По місту розповсюджувались листівки «Силовики проти слизовиків».
Замовчувати трагічну подію вже було неможливо: виборча кампанія набирала силу, а партія КУНА та президент почали стрімко втрачати підтримку в суспільстві — і тому Василь Воля змушений був виступити з заявою на офіційному каналі телебачення.
«П"ятого–шостого квітня 2079 року в Києві сталися трагічні події, — сказав він. — Група фашистів–слизовиків з так званих червоно–чорних бригад КОМАН, сповнена ненависті до державних структур і зневаги до суспільства, висунула ультиматум про самоліквідацію держави, погрожуючи масовими вибухами.
Хочу нагадати, що, як встановлено компетентними органами, вибухи в різних містах України–Руси, які призвели до масових жертв серед мирного населення, були організовані саме червоно–чорними комуно–фашистами слизовиками. Внаслідок ультиматуму п"ятого квітня під загрозою знищення опинилися дитячі установи, лікарні, хлібзаводи, інші важливі соціальні об"єкти. В результаті рішучих заходів, здійснених державними спецслужбами, плани знавіснілих диверсантів і вбивць були зірвані, а керівники злочинної зграї червоно–чорних слизовиків були заарештовані й понесуть справедливе покарання».
Василь Воля зробив паузу і його обличчя набуло скорботного вигляду.
«На жаль, у ході проведення спецоперації не обійшлося без жертв серед мирних громадян, які належали до так званого Білого братства. За даними компетентних органів, загинуло близько сорока чоловік. Цих жертв не було б, якби червоно–чорні слизовики не використали невинних співгромадян як живий щит і не спровокували кровопролиття. Ми глибоко сумуємо за понесеними жертвами і обіцяємо провести розслідування інциденту з метою з"ясування всіх обставин. Спеціальна комісія вже приступила до роботи.
Неділя дев"ятого квітня оголошується днем жалоби за невинно загиблими і днем протесту проти тероризму. Декретом президента на всій території Конфедерації будуть приспущені державні прапори з чорними стрічками. Забороняються всі розважальні програми. В церквах відбудуться поминальні молебні.
Як президент держави я закликаю всі політичні партії, всіх громадян країни виявити стриманість і припинити безвідповідальні політичні спекуляції і виборчу агітацію, використовуючи людське горе. Розхитування ситуації напередодні виборів тільки призведе до ослаблення внутрішньої стабільності і завдасть великої шкоди зовнішньополітичним інтересам України–Руси.
Закликаю в цей скорботний час до консолідації всіх здорових сил, до нищівної відсічі слизовикам усіх мастей — тим, хто хоче знищити нашу молоду державу, посіяти хаос в наших містах.
Заявляю відповідально: ми цього не допустимо. Переконаний, що разом ми подолаємо квітневу трагедію».
Заява В. Волі була негайно проголошена опозицією «квітневими тезами Ульянова–Безволі» і названа брехливою спробою перекласти відповідальність з президента Волі на бідних слизовиків. Опозиційні партії раптом запалилися великою любов"ю до слизовиків — у газетах з"явилися статті про цих нещасних ізгоїв суспільства, про їхні поневіряння і страждання. Кандидати від опозиції, сподіваючись, що слизовики віддадуть за них голоси, почали відвідувати руїни будинку на Банковій, 11, покладати там квіти та вінки, фотографуватися з уцілілими слизовиками; було створено громадсько–політичний Комітет захисту слизовиків, до складу якого увійшла Оля Гудима. Метою комітету стало створення Центру лікування та реабілітації слизовиків; хтось запропонував негайно організувати політичну партію слизовиків і піти на парламентські вибори; були й такі добродії, що рекомендували поставити на руїнах Банкової величний пам"ятник загиблим, а саму вулицю перейменувати на Слизову.
ebooksa