— Пане генерале, — після деякої паузи ворухнувся незнайомий.
— Я генерал Тарас Галушка. Керівник партизансько–революційного народного руху «Полтава». Ми вітаємо вас на суверенній території вільного партизанського краю.
— В якій якості?
— Як почесного гостя.
— У вас усі почесні гості ходять у наручниках? — підняв руки Гайдук.
— Це для вашої ж безпеки, — усміхнувся Галушка. — Щоб бува шкоди якоїсь собі не заподіяли.
— Що ви зробили з моїми людьми? Розстріляли?
— Не всіх.
Генерал Галушка повернув випещене обличчя до Крука:
— Скільки там?
— Семеро. Троє з нами. Микита окремо. Китайці будуть відпущені.
— Ви — бандити. І з вами поведуться, як з бандитами. А ви, Крук, будете повішені на Майдані, — хрипко сказав Гайдук, хоч не повинен був цього говорити.
— Ви мені погрожуєте, Ігорю Петровичу? — криво всміхнувся Крук.
— Після того, як ви спалили на Банковій двох моїх дітей, ні в чому не винних? І повісили брата Фелікса? Ви думаєте, що ви — безневинний отець Фавн? І що вам усе з рук зійде?
— Гаразд, — невдоволено перервав його гнівні слова генерал Галушка і звернувся до Гайдука:
— Ми пропонуємо вам співробітництво.
— Тобто вербуєте мене як агента? — глумливо спитав Гайдук.
— Ні. Ми вас цінуємо набагато вище. Ваша доля залежить від вас. Завтра ви її самі вирішите. Краще, щоб ви погодились. А поки — відпочивайте.
«Вони програли, — подумав Гайдук. — їм треба було розстріляти мене негайно. На Острові вже оголосили тривогу. Почалися пошуки. Вони дали мені шанс».
На нього знову накинули каптур, і він зрозумів, що потрапив до полону передсмертних ілюзій. Так завжди буває з тими, кого засудили до страти. «Черепаха» летіла в режимі «стелс». Радіоелектронна охорона повітряного простору України з боку Чорного моря абсолютно неефективна. Крук, звичайно, змінив затверджений курс «черепахи». Ніхто їх не знайде в цій дірі. Треба дивитися у вічі фактам. Шансів немає. Хоча Мережко вчив: шанс завжди є.
ebooksa