— Ви вже замовили собі трон? — спитала.
— Замовив. У вигляді ешафота під шибеницею.
— Можете тримати при собі ваші гребані таємниці. Я вас ніколи не зраджу. Вас зрадять інші. Ви — нещасна людина.
Він нічого не відповів. У двері постукав і одразу ж обережно просунув голову майор Чміль — сиві козацькі вуса на його молодому обличчі здавалися приклеєними бездарним гримером.
— Ігорю Петровичу, вибачте. Час їхати.
І одразу ж сховав голову за одвірок.
— Вибач, більше не можу — голос Гайдука звучав хрипко, як завжди, коли він хвилювався. — Крім тебе в мене нікого нема. Вчора повернувся Невінчаний. Сам. Нікого не знайшов. Ні своєї сім"ї, ні мами. Все залишилося в Темряві.
Оля заплакала — тепер не від злості й образи на генерала, а від жалості й страху за нього. Підійшовши до Гайдука, перехрестила невміло, не знаючи, як вести руку — зліва направо чи навпаки, й міцно поцілувала.
— Він і справді ворушився? — спитав Гайдук. — Я питав Гальперина, він каже, що це неможливо. Ще рано.
— Це наш син. Все можливо.
— Бережи себе і його. Якщо щось станеться зі мною… назви його Ігорем.
— Не назву його Ігорем ніколи, — Оля виціловувала Гайдука, наче дитину, яку забирають від матері назавжди. — Бо з тобою нічого не станеться. А сина назвемо Святополком. Святиком.
— Святобригадою, — поправив Гайдук. — Полків тепер нема. Тільки бригади.
— Буде Святополк, — вперто наполягала Оля.
— А чому не Петрик?
— Тому що це моя дитина.
Гайдук витягнув з кишені зелене, недостигле яблуко й дав його Олі.
— Це з тої яблуні, що в саду.. Я дзвонитиму тобі. Телефонних дзвінків не бійся. Система не пропускає імпульсів смерті.
— А імпульси кохання пропускає? — схлипнула Оля.
Вже виходячи з будинку Гайдук щось згадав і вражено зупинився на порозі.
ebooksa