Генерала психологічних військ Корнілова–Кисельова врятувало від імператорського гніву те, що він сховався в жіночому туалеті, присівши навпочіпки на унітазі так, що генералових ніг не було видно знизу.
— Немедленно начинаем атаку! — гукав у коридорі імператор. — Поднимайте в воздух самолеты и ракеты! Выводите танки! Свяжитесь с Фенриром, с Крейдой, с Миллерово и Севастополем! Пусть тоже начинают!
— Ваше Величество, связи с фронтами нет, — намагався пояснити Родіонов–Дюбуа, наражаючись на смертельну небезпеку.
— Как нет? Почему нет? Кто отвечает за связь? Расстрелять!
Імператор, одягнений у військову форму полковника царської армії часів Першої світової війни — такий самий мундир полюбляв носити Ніколай Другий, — прибіг до вузла зв"язку головного командування операцією «БІС», де стояли найпотужніші комп"ютери, нещодавно закуплені у Фрідмана, завдяки яким блискавично вирішувалися всі оперативно–тактичні проблеми ведення наступального бою.
Тут панувала паніка. Оперативний персонал, звичайно, не міг знати, що почався другий етап операції «Стратегічний параліч»: імператор не повірив власним очам, побачивши, як комп"ютери, куди заздалегідь були закладені «логічні бомби» — тобто програми самознищення, почали вибухати й розсипатися на частини. В повітрі літали розплавлені плати, згорілі мікропроцесори (Родіонов–Дюбуа встиг врятувати улюбленого монарха, кинувши його на підлогу і прикривши підлітка плащ–накидкою).
Виконуючи наказ імператора, граф Буйський вислав вістових на аеродром, щоб підняти в небо винищувачі–бомбардувальники восьмого покоління «Су(м) — 307» для нанесення удару по Малоросії, але опівдні над розташуванням військ Північного союзу зависли сотні безпілотних літаючих апаратів серії класу «Ghost» («Примара»), озброєних новою, виготовленою в «Чорнобилі-30», зброєю — електромагнітно–пульсовими гарматами, які послідовно і безжально знищували комп"ютери радіолокаційних станцій, центрів управління летами, електронне обладнання ракетних комплексів та літаків, двигуни танків, вантажівок і платформ «Дракар–VIII».
Шморгун також вніс свою лепту в справу розгрому Північного союзу: виявилося, що бензин, керосин, дизпальне та горючо–мастильні матеріали, що їх так щедро постачала на Північ фірма «ВК», хоч і відмінної якості, містили в собі певні нанодомішки, які можна було активізувати радіосигналом, — пальне, залите в баки літаків, танків, вантажівок, БМП та інших рухомих об"єктів, раптом перетворювалося на чорну в"язку рідину непридатну до вжитку. Саме тому на маршруті Брянськ — Суздаль загинув лайнер імператора «Илья Муромец–SXI», керований особистим пілотом Ніколая Третього, кавалером Чорної Зірки Кара–хана, графом Максом фон Йденкопфом. Цим літаком молодий російський цар передав своїй коханій Брунгільді Фебцайт букет запашного білого бузку й аудіозапис співів курських солов"їв. Після падіння літака в лісах під Володимиром в масиві обгорілих його уламків можна було почути любовне щебетання солов"їв. «Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат…»
Особлива історія на цій війні спіткала Івана Оврамовича Крейду. Увечері 18 червня зник американець Боб. Люди Крейди пояснили це тим, що тихий ракетний штурман подався на вечорниці до грайворонських молодиць, які своєю красою не поступалися дівчатам полтавським. На другий день, коли зв"язок був заблокований й почалася паніка, Крейда, не очікуючи наказу імператора, вирішив на свій страх і ризик розпочати власну війну навіть зрадів, що зможе оголосити створення уряду єдності на чотири дні раніше. Диспозиціям цього мудака, маршала Ганса Муратмухамедова, він все одно не довіряв, знаючи, що брати–слов"яни будь–який порядок перетворять на бардак.
Тому погнав на конях (бронеавтомобіль чомусь не заводився) з начальником охорони замість кучера до берега Ворскли, де стояла батарея ракет «Ревенджер XI».
— Швидше, швидше! — нетерпляче підганяв Іван Оврамович північнокорейського майора, командира батареї. — Шнеллєр! Віво! Промптлі! Спідлі! Запускай!
— Хольосьо, — пролепетав майор, давши команду на запуск.
Іван Оврамович, задихаючись, ледве добіг до командної машини.
— Владиславе! — гукнув Крейда, побачивши племінника, який, безтямно відкривши рота, дивився на ракети, наче мала дитина. — Ховайся до броніка!
Але племінник не чув його, а навпаки — посунув до найближчої установки, з якої вже поповз білий дим, загуркотіли двигуни.
— Нєхольосьо! — суворо сказав північнокорейський майор, грюкаючи бронедверима й щільно зачиняючи їх.
Із завмиранням серця стежив Крейда через перископ за Владиславом, який майже впритул підійшов до пускової установки. Тремтіли на старті ракети, перш ніж вогненними стрілами — знаками Армагеддону — злетіти і влучити у серце ненависного ворога.
Та сталося неочікуване. Найнадійніші американські ракети «Ревенджер XI» раптом почали вибухати, так і не злетівши: вогняна хмара вдарила в борт бронеавтомобіля, спалила об"єктиви перископів, підняла автомобіль угору й, перевернувши довкола осі кілька разів, потягла туди, де Ворскла несе свої води до самої Полтави. Якби Крейда не оглух, не втратив свідомість у цьому пекельному ракетному торнадо, почув би, як важко гепнувся командний бронік у Ворсклу, як пливе, паруючи в прохолодних хвилях, в яких вистигала розпечена сталь командної машини ракетного комплексу.
92
Капітан легіону «Марс» Божена О"Коннер не могла заснути, бо злива метеоритів впала на базу «Стоун», ламаючи антени, молотячи, наче залізними ковадлами, по дахах модулів, понівечивши на стартовій позиції транспортний корабель «Президент Ван Лі».
ebooksa