— Що з батьком? — було перше питання Гайдука.
Востаннє він бачив Палія–батька 15 серпня 2077 року, коли стався Великий Вибух. Гайдук вирішив повернутися до Києва, а Палій і Невінчаний пішли до Вінниці.
— Помер. Точніше, загинув за нез"ясованих обставин. Підозрюю, що це справа рук Мережка.
— Вічна йому пам"ять, — перехрестився Гайдук.
Упродовж двох годин Ігор Палій, який приніс з собою кілька військових карт, пояснював оперативну обстановку, що склалася в районах відповідальності братств, які виникли на Право- та Лівобережній Україні. Зв"язок з братствами був ненадійний, органи військової розвідки і контррозвідки не були сформовані. Братства скоріше нагадували партизанські загони, ніж регулярну армію, спостерігалися випадки насильства і грабунку мирних жителів. Політична ситуація в ДУР (Донецько–українській республіці) була незрозуміла, щоправда, звідти Київ отримав перші сигнали — пропозицію почати обмін продуктів харчування з Центральної України взамін на донбасівське вугілля. Як вдалося встановити, хоча дані партизанської розвідки були дуже неточні, операція «Вовки Півночі» проходила досить успішно: проникнення добре озброєних бойових груп було зафіксовано в районах Ніжина, Кролевця, Конотопа, Бахмача, Ромен, Лохвиці і загрожувало Миргороду. Полонені в один голос твердили, що метою першої фази окупації є відрізати Київ від Харкова і Донецька, заглибитись у зону українських чорноземів. Повномасштабну операцію нібито мали розпочати після зникнення Темряви.
На запитання Гайдука, де розташовані центри управління операцією «Вовки Півночі», хто персонально її очолює, звідки, якими шляхами йде постачання зброї та амуніції. Палій тільки знизав плечима.
— Hi супутників, ні «черепах» у нас немає, Ігорю Петровичу а полонені в один голос клянуться, що не знають. Це добре законспірована операція.
Він також повідомив, що з Волинсько–Поліського братства поки що ніякої інформації щодо пересування груп вторгнення не надходило, хоча Палій (Гайдук з ним повністю погодився) вважав, що спроби відрізати Київ із заходу обов"язково будуть.
Вони уважно переглянули карту Волинсько–Поліської землі, і Гайдук звернув увагу на напрямок Мозир — Єльськ — Овруч — Коростень — Житомир — Бердичів — Вінниця як найбільш імовірний: відсікаються магістральні лінії зв"язку Києва з Ковелем і Львовом (тобто з Західною Україною, Польщею та Європою), і нападники виходять у стратегічну зону чорноземів, захоплюючи Поділля (Хмельницький і Вінницю). Домовилися вислати групу розвідників на територію Білорусі і посилити військовий контингент в районі Коростень — Овруч за рахунок двох резервних бригад, що формувалися в Києві.
Неясним залишалося питання, чи «Вовки Півночі» атакуватимуть безпосередньо Київ. Гайдук висловив припущення, що обов"язково здійснять таку спробу тільки пізніше, коли Київ стане справжнім центром новонароджуваної держави. Тільки тоді «Вовки Півночі» намагатимуться обезголовити Україну.
Загальна чисельність озброєних людей, яких могли виставити братства, за дуже оптимістичними підрахунками, не перевищувала двадцяти тисяч вояків, чого було недостатньо для організації ефективної оборони. Легковажність Василя Волі, як цивільної людини, можна було зрозуміти, але не виправдати.
Були й добрі новини. На території кількох братств містилися великі склади зброї, бойової техніки, амуніції, обмундирування як гетьманської армії, так і сил вторгнення Чорної Орди. Проте ця сучасна зброя вимагала пального і радіоелектронного зв"язку. Принагідно зайшла мова за капітана Середу; виявилося, що Палій був ним незадоволений — фанфарон, слабак, нічого в розвідці не тямить. Гайдук порекомендував організувати відділ зв"язку, куди відрядити Середу з випробувальним терміном для негайного налагодження надійного зв"язку з братствами.
Також домовилися про негайне створення ГУВР — Головного управління військової розвідки. Палій пообіцяв виділити зручне приміщення на Рибальському острові. Вирішили робити це таємно від цивільних балакунів у ЦКР, які можуть зіпсувати всю справу.
І нарешті вони дійшли до головного: як швидше зібрати досвідчених офіцерів, насамперед ВІРУ[4], тих, хто вцілів за останні два роки, які стали б кістяком нової армії.
Палій скептично оцінював можливості швидкого створення боєздатного війська: апатія і відчай охопили людей, і ніхто не хоче воювати, не хоче чути про державу і регулярні збройні сили. І тут Гайдук поділився з ним давно виплекуваною ідеєю:
ЗЕМЛЯ.
Офіцерам і рядовим першого призову, які добровільно зголосяться служити у війську — Гайдук запропонував назву УНА — Українська Народна Армія, — треба буде негайно виділити у довічне користування від десяти до ста гектарів сільгоспугідь, оформляючи одразу ж спеціальний сертифікат на володіння землею і видаючи план–карту з точними межами ділянки.
— Люди повинні знати, що вони захищають і які в них перспективи на майбутнє, — сказав Гайдук.
— Ідея дуже добра, — обережно погодився Палій, — але ж, Ігорю Петровичу, земельне питання в нас страшенно заплутане, ніхто не знає, кому що належить. Знайдуться старі господарі, та й нових уже багато — кріпаки почали самосильно захоплювати землю. Я вже не кажу про міжнародні зобов"язання України. Ви ж знаєте, що банда Крейди продала половину української землі Китаю, Саудівській Аравії, Африканському союзу Почнуться суди, міжнародні протести…
— Знаєте, Ігорю, ми, українці, завжди запізнювалися — на століття, десятиліття, роки. Бо ми не були хижаками, а мирними волами. Ми селюки з діда–прадіда й тому програвали, — задумливо казав Гайдук. — Коли я жив у братстві, познайомився з одним хлопцем, який молиться на князя Святослава… Той дійсно не знав вагань, мав стратегічне відчуття часу. Сьогодні склалася нова парадигма. Нульовий Час нашої історії. Питання землі повинно бути вирішене в рамках цієї нової нульової ситуації — і негайно. Без цього ми програємо Україну Як уже бувало не раз. Бо наша земля — це потужний магніт для всіх хижаків, що оточують нас. А за сусідами прийдуть китайці, африканці, хто завгодно. Я прошу залишити цю розмову між нами. Тут треба діяти через ЦКР. Тільки шляхом політичних легітимних рішень. Але без цього боєздатного війська нам не створити. Сподіваюся, що Воля мене підтримає.
ebooksa