Ярлик на князівство

— Я не збираюся нікуди тікати, — незнайомка засліплювала його посмішкою та голизною свого розкішного тіла.

— Як ти тут опинилася? (у протилежній стіні з-під картини визирало вічко відео, ясно, що всю ніч ішов запис). — Ти хто така, шльондра німецька? Ти… ферштейн?

— Ферштейн, ферштейн. Тільки я не шльондра, — верескнула білявка, на всяк випадок демонстративно — цнотливо натягуючи на себе простирадло. — Я — принцеса!

— Ого, як мені поталанило! У курвах сама принцеса ходить.

— Я — принцеса Марія! Між іншим, з династії Гогенцоллернів! З роду, — вона знову верескнула, — самого Фрідріха Вільгельма, прусського короля!!!

— Подумай гарненько, може ти з роду самого Фрідріха І Барбароси, га? Імператора «Священної Римської імперії»? Га? Подумай. Не дрібнися. Я просто зворушений, з ким мені пощастило всю ніч трахатись!

— Фрідріх І Барбароса, до твого відома, походив з династії Гогенштауфенів, а я з династії Гогенцоллернів!

— Отак набратися! Чорт! — тільки й зітхнув Йосип ІV. — Здається, я таки влип у якусь історію. Ось тільки в яку?

«Клята німчура, — далі вже думав він, не зважуючись те, що думав, висловлювати вголос. — Не інакше, як щось затіває — от і підсунула мені цю шльондру. Із роду буцімто самих Го-гоген… Тьху, й не вимовиш! Не інакше, як німчики готують якусь провокацію. Одержати б по-швидше ярлик на князівство і хутчій брати йоги в руки та накручувати петлі (його величність любила полювати зайців) з цього триклятого Берліна, хай би він пощез, зараза отака!!.»

Офіційний прийом відбувся не в Рейхстазі чи в Палаці Уряду, на що потай сподівався Великий Московський князь, а всього лише в залі для прийому почесних гостей престижного готелю «Бельв’ю».

«Що ж, як у нас, руських, кажуть: по Сеньці й шапка, — змирився з рішенням німецької сторони Йосип ІV. — Та й недарма ж у нас ще кажуть: в чужий монастир зі своїм уставом не сунься! Або: на чийому возі їдеш, того й пісні співай!.. «Бельв’ю» то й «Бельв’ю». Не останнє приміщання в Берліні. Та й не кожного гостя німецька сторона приймає в «Бельв’ю».

А коли побачив яка розкішна зала для прийому почесних гостей у «Бельв’ю», то й заспокоївся, радий, що його гідності й посаді німці не зашкодили!..

Аби дали ярлик на велике князівство, визнали його, Йосипа ІV верховним правителем ВМК–2, а там… Там хай хоч і трава не росте. Все інше, він, Йосип ІV, переживе. Не злиняє. Аби вирвати в клятої німчури владу, він на все згодний. В тім числі й на «Бельв’ю». Адже тоді всі, хто все ще зазіхає на владу в Московії (а в Московії постійно хто-небудь зазіхає на владу, це як національна риса руських, їхній менталітет), прикусять язики, спіймавши облизня. Адже проти того, кого визнають німці, ніхто не зважиться виступити, бо інакше матиме справу з самим рейхом. Німці люблять порядок і анархії та безладу не потерплять у своєму протектораті. Під Москвою постійно знаходиться їхня бронетанкова дивізія — напохваті в протектора. Коли що — кине її на Москву і в Кремлі тоді не всидиш. А ще ж есесівський загін, десятки загонів, котрі тільки тим і зайняті, що слідкують за московітами. Крім усього ще діють сотні їхніх замаскованих вивідників, шпигунів та донощиків — слідкують. Коли що, будь кого — в тім числі й великого князя, — швидко поставлять на місце. А не підкориться, своє гнутиме — одним розчерком пера на його місце посадять іншого любителя влади! А їх, таких, що у всьому слухатимуть своїх арійських панів і сидітимуть у князівстві, як миша в ожереді — сухо, чисто, затишно і зерно на прокорм є, — завжди вистачало, вистачає і вистачатиме. Все це добре знав правнук Йосипа Сталіна, а тому на рожен ніколи не пер, у всьому слухався кляту німчуру, проводив їхню політику, тому й дістався до трону великого князя. Тож тепер, маючи під собою таке сідало, нікому його не уступить — нема дурних!

Гостей зібралося біля 500 осіб. З німецької сторони крім високопоставлених чинів рейху, міністрів та депутатів були радники, працівники Департаменту у справах Слов’янії та інші офіційні особи, журналісти, відомі люди. З боку делегації ВМК–2 — почет великого князя, дипломати з приказу зарубіжних справ, відомі бояри, воєводи, радники, журналісти, релігійні особи на чолі з патріархом московським, представники численних російських князівств та ханств (всі вони були удільними), які супроводжували Йосипа ІV як великого князя.

В просторій залі з широкими венеціанськими вікнами, сліпучими кришталевими люстрами і блискучим паркетом, на якому й ходити було боязко, буквою «П» поставлені здавалося б безконечні столи з антикварними кріслами з фернамбука[1]. На столах виставлено розкішні сервізи, прикрашені старовинним сріблом і квітами.

Розкішний обід у «Бельв’ю» вдався на славу — сторона, що приймала, не поскупилася і прийняла представників якогось там князівства, сателіта протекторату на околиці тисячолітнього рейху, як наче б представників великої і могутньої держави, ледь чи не рівної самому рейху. Більше того, офіційний обід вшанував своєю присутністю сам рейхсканцлер, глава уряду Німеччини — добродушний взагалі чоловік, дещо товстуватий, а тому на вигляд простецький, із залізним хрестом на грудях, що його він любив на людях час од часу ніби поправляти, чим і привертав до своєї нагороди зайву увагу.

Він і відкрив обід коротким тостом «за наших добрих гостей із «Слов’янії», за «його величність герра Йосипа, друга рейху, який невтомно веде своє князівство до ще більшого процвітання, що його воно зазнало в співдружності з Великою Німеччиною», за «сердечні стосунки між рейхом і ВМК–2» і ще дещо в тому ж дусі.

У відповідь теж з коротким словом виступив герр Йосип.

Але тут стався казус, що відразу ж набрав політичного забарвлення.

Герр Йосип своє слово почав із згадки про «великий руський народ», який, звичайно ж, — ідеологічний трафарет, — над усе цінує дружбу з великим німецьким народом».