— Джип?
— Ага, джип. Щоб по піску їздити.
— Добре.
— А ще?
Він перекрутився на інший бік і подивився на мене. У спальні було темно, та ми майже торкалися носами, тож я добре бачив його очі.
— Мама приїде на мій день народження?
Я ковтнув слину:
— Ні, Тео.
— Чому?
Я німував, мабуть, хвилину.
— Вона нас не любить більше? — напосідав малюк. — Це тому, що я кричав?
— Ти про що? — спершись на лікоть, я підтримував голову долонею.
— Коли ви забирали мене…
— Коли це? — я збагнув, що він згадує викрадення лише після того, як слова злетіли з язика. Тео сховав підборіддя, показуючи, що більше не бажає говорити.
— Тео, ні, зовсім ні! — я обійняв його.
— А Ліза прийде?
— Запитаю в неї, але гадаю, так.
— А Меллорі?
Дивно, що запам’ятав.
— Гадаю, теж треба буде запитати.