— О’кей. Наступного разу замовите самі. Якщо раптом захочете залишитися, вам принесуть обід і вечерю. За бажанням вільні побути тут кілька днів. Лише попередьте, щоб не голодувати, — він передав магнітну картку. — Картку запрограмовано так, щоб не пускати вас туди, де перебувати не варто. Ви можете піднятися до мого кабінету, спуститися на перший поверх до лабораторій і кімнати відпочинку, а також вийти та зайти через основні двері. Маєте право заходити й виходити, коли заманеться, мені потрібно лише, щоб ви і ваш син тут заночували.
— А це що? — я показав рукою на темно-коричневу панель, у якій віддзеркалювалася моя постать.
— Однобічне вікно, — пояснив Енді Далтон.
— Як у кімнатах для допитів?
Далтон укинув до рота світло-блакитне драже:
— Якщо вам так подобається. За вікном — кімната для спостережень, де ми проведемо сьогоднішню ніч.
— Мені можна приєднатись?
— А чому ні? Після того як Теодор засне.
Він обійшов мене, зупинився з лівого боку лицем до вікна спостереження:
— Меллорі, ти мене чуєш?
Над правим верхнім кутом темної панелі спалахнула й одразу згасла крихітна червона лампочка. Я б і не помітив її, якби в ту мить не стежив за поглядом Далтона.
— Зайди сюди.
Через кілька секунд у хіднику постала Меллорі Хардисон. Доктор Далтон устромив течку під пахву та забрав миску з тумбочки.
— Ви не проти, якщо Меллорі залишиться з Теодором? Ми будемо поряд, та й крізь скло ви все бачитимете, — він раптом трохи стишив голос. — Просто, гадаю, не варто, щоб ваш малий знав про кімнату для спостережень.
Я легенько стиснув долоню Тео.
— Побудеш тут із Меллорі?
Малюк задер голівку — очі стали круглими, безмовно промовляючи «ні», — та вголос не заперечив. Я спробував його підкупити:
— У шафі знайдуться конструктори «Ніндзяґо».
В очах зблиснула цікавість.
— Відкривай, не соромся, починайте складати, а я за кілька хвилин приєднаюсь, — а тоді звернувся англійською до Меллорі: — Допоможіть йому з конструктором.