Доки світло не згасне назавжди

«Щойно виши… випитала… ні. Щойно вичитала!..»

12.06.2019

Щойно вичитала. Рік тому обл. протипухлинний центр виграв ґрант на купівлю обладнання. Місяць тому поставили лін. приск. ост. покол. VARIAN із можливістю 3D-картування органів.

Уже налаштований?

Сподіваюся, так, інакше мені кінець.

Завідує центром д.м.н. О. Ф. Русецький.

Його син – Тимофій Русецький, анестезіолог у реанімації міськ. лікарні.

Це шанс.

Треба поговорити з Рутою.

І все. На тому щоденник закінчувався.

Дівчина перегорнула сторінки назад і ще раз побіжно переглянула прочитане. Багато незрозумілого. REM- стадія, якийсь доктор Jouvet, locus coeruleus, спинно-бокова покришка мосту, поліфагія, полідипсія, купа скорочень – «лін. приск. ост. покол. VARIAN». Годі й думати, щоб усе запам’ятати. Втім Рута знала, що робити.

(мозоль)

Вона згорнула «Молескін» і, витягнувши шию, закрутила головою. Попід напівспущеним переднім колесом КрАЗа стояв ящик з інструментами. Рута присіла біля нього, попорпалася всередині та знайшла пластмасову коробку з набором різців для токарного верстата. Ріжучі краї потемніли від часу, проте залишалися достатньо гострими.

Дівчина повернулася до бетонного стенда. Поклала перед собою Аннин щоденник, відшукала запис за 10 червня та дістала з коробки найтонший різець. Потім відсмикнула шорти й, закусивши нижню губу, заходилася видряпувати на своєму стегні ключові слова:

Перевівши подих, Рута взялася за «спинно-бокова покришка мосту», але встигла видряпати лише літеру «с», коли її слуху торкнувся скрип дощок за дверима. Хтось увійшов до навчального корпусу та крокував коридором. Це миттю вибило з дівчини всі думки. Вона схопила записник, притиснула його до грудей, обвела сполоханим поглядом приміщення та метнулася до стенда з укритою пилом газотурбінною установкою в найтемнішому закутку.

Щойно Рута присіла навпочіпки за камерою згоряння, високі двері, скреготнувши, прочинилися, й до лабораторії хтось ступив.

88

Дерев’яні двері захряснулися з легким стукотом. Рута вистромлювала голову з-за бетонної опори під камерою згоряння, проте вхід затуляло громаддя КрАЗа і їй ніяк не вдавалося побачити, хто зайшов. Душа аж у п’яти сховалася.

Секунд двадцять від входу не долинало жодного звуку (якщо не зважати на приглушений гуркіт з вулиці). Рута ковзнула поглядом по архіпелагу стендів, а потім озирнулася на вікна. Небо залишалося чистим. Принаймні поки що. Дівчина знову вп’ялася очима у вантажівку. Хто там? Сновида?

Нарешті з-за кабіни КрАЗа почулися кволі звуки. Підлога в лабораторії була бетонною, і Рута, нашорошивши вуха, розрізнила ледь вловне човгання. Кроки. За мить вона розгледіла знайому постать із вузькими плечима та м’якими руками без натяку на м’язи.