Руті пощастило. За хвилину теленькання обірвалося – сестра відповіла, і Рута, не дочекавшись, поки налаштується відеосигнал, жалібно пробелькотала:
– Інді, ти тут? Чуєш мене?
– Почекай…
– Я тебе розбудила?
Екран залишався темним. Із динаміка долинуло шарудіння постелі, а слідом за ним – хриплувате й трохи сердите:
– Ні. – Пауза. – Тобто так. Сьома ранку, неділя, звісно, ти мене… – А тоді сигнал пробився, й Інді роздивилася сестру. Трохи розкосі та бездонно-темні, як і в Рути, очі стали майже цілком круглими. – Мала, що з тобою?
Кисло всміхнувшись, Рута спробувала пожартувати:
– Усе так погано?
– Мені траплялися трупи з кращим кольором шкіри, ніж у тебе.
– Не вигадуй!
– Я серйозно! – Інді закліпала, проганяючи залишки сну, й наблизила лице до екрана. – Маєш такий вигляд, ніби з тебе всю ніч виганяли злих духів.
Рута зітхнула:
– Тоді ти не здивуєшся, якщо я скажу, що почуваюся так само.
– Що сталося?
Рута набрала в легені повітря і… замовкла. Німувала секунд десять – слова не йшли, вона просто не уявляла, з чого почати, – і зрештою, не вигадавши нічого кращого, промимрила:
– Це трохи довга історія…
– Сьома ранку, і я нікуди не поспішаю.
Рута потерла пальцями лоба.
– Ну, якщо коротко, то батько вчора знайшов мої фотки на «Розетці».
– Що-о? – Інді затулила долонею рота.