У Рути затремтіла нижня губа.
– Треба щось придумати. У мене дев’ятнадцять пропущених за ніч.
– Пропоную добровільно здатися, – випалила її сестра.
– Не смішно, Інді.
– Я не жартую. Що раніше ти прийдеш додому, то менше тобі всиплять.
Рута ледь нахилила голову та зсунула стиснуті губи вбік.
– Такий собі план, сістер.
Індія не відповіла, усвідомлюючи, що Рута має слушність. Те, о котрій годині сестра завалиться додому, вже нічого не змінить. Але що тоді? Як виправити ситуацію? Інді відвела очі, втупившись у щось поза телефоном. Рута, чекаючи, що запропонує старша сестра, нервово терла схожий на недбало виконаний зварний шов короткий шрам, який розтинав навпіл її праву брову. Спливло секунд двадцять, темні очі сестри залишалися нерухомими, і тоді Рута несміливо запитала:
– Можна я приїду до тебе?
Інді стрепенулась і втупилася в екран.
– Куди?
– До Тернополя. Відсиджуся. Перечекаю в гуртожитку.
– Ні, Руто, – гірко всміхнулася сестра. – Це погана ідея.
– То що мені робити?
Інді затамувала подих, а тоді відкарбувала:
– Одягайся. І їдь додому.
Це було єдине, що вона могла сказати, проте точно не те, що воліла почути її молодша сестра. Рута розпачливо замотала головою:
– У мене з рота тхне. Я наче здохлих пацюків наїлася. Вони занюхають, що я бухала!
– Руто, ти не ночувала вдома! Яка, блін, різниця, що вони там занюхають?! Чисть зуби й при додому. Бігом!
Ну справді? А що вона хотіла? Тікати з хлопцем до Києва? Вона ще навіть школу не закінчила.